Імперії і фашизм без аґресії неможливі
Імперії постали внаслідок аґресії, яка була спрямована на захоплення чужих територій.Фашизм – це імперіялізм і в духовному розумінні. Щодо імперій, то більшість з них розпалася: Римська, Британська, Японська, Французька, Іспанська, Німецька, Португальська та декотрі менші. Російська імперія збереглась „общіпаною”, що й стало причиною для декотрих хворих голів відновити її у старій подобі.
Німецький імперіялізм ХХ століття завдячував свою аґресивність фашизмові, який довів цю країну не тільки до світової війни, але й до тотальної поразки. Завдяки Нюрнберзькому процесові Німеччина позбулася не тільки керівних ідеологів фашизму, але й змогла позбутися цієї людиноненависної ідеолоґії. Заборона не тільки писаного слова, але й самого візуального образу Гітлера, допомогла німцям стати демократичною державою, яка сьогодні пожинає повагу не тільки Європи, але й світу.
Фашизм, як ідеологія, відійшов і з державної політики таких країн як Італія, Японія, Іспанія, Портуґалія та декотрих інших, в яких мав глибоке коріння в державній політиці. На жаль, ця антилюдська ідеолоґія почала знаходити прихильників у багатьох країнах Європи як неофашитська з сильною націоналістично-шовіністичною риторикою. Такі явища відомі серед французьких політичних партій, німецьких, угорських та декотрих інших.
На нещастя українців саме фашистська риторика та практика запанувала у північного сусіда – Росії, яка своєю пропаґандою перевершила навіть нацистського пропаґандиста Й.Ґеббельса. Цілковито по-іншому ставляться до фашистського минулого західні сусіди України – у Словацькій Республіці.
Словаччина 1939-1945 рр., з ласки Гітлера, була клеро-фашистською державою, в якій панувала фашистська ідеолоґія. Сьогодні ця країна є рівноправною в Європейському Союзі і може гордитися своїми демократичними завоюваннями.
Чехо-словацьким кіноматоґрафам вдалося 1965 р. зняти фільм за сценарієм Ладіслава Ґросмана „Obchod na korze” (Торгівля на променаді), який 1966 р. здобув у США премію Оскара, як найкращий закордонний фільм. В ньому йшлося про період фашистського режиму у Словаччині, про так звану „аризацію”, за допомоги якої забирали від євреїв майно та транспортували їх у концентраційні табори.
На основі оповідання та фільму Івета Горватова написала драматизацію для театру, яку режисер театру Й.Заборського у Пряшеві (Східна Словаччина) Маріян Пецко поставив на сцені історичного театру 24 жовтня н.р.. Вистава “Obchod na korze” проходить в рамках драматичної творчості під гаслом „Незабуваймо”, бо ті, що не пам’ятають минуле – приречені пережити його ще раз!
Словацький театр у Пряшеві після понад 70 років словацької фашистської держави продемонстрував своє ставлення до минулого, яке не тільки засудив, але й пригадав минуле, щоб його пам’ятали й сьогодні. Театральна вистава з відвертим засудженням фашистського минулого є свідченням того, що у Словаччині багато змінилося за останні 70 років!
Країна, яка без жодної жертви та без референдуму стала самостійною (розійшлася мирно з Чехією), сьогодні живе у дружніх взаєминах з колишніми „братами” у ЄС.
Нашу увагу привертає той факт, що західні сусіди українців пригадують фашистське минуле, в якому і українській етнічній меншині фашисти загрожували вивезенням в Україну, в той час, коли східні сусіди не тільки переймають фашистські „арґументи” щодо своєї аґресії, але й вдаються до відвертої підтримки терористів в Україні. Вдома – в РФ, путінський режим фізично знищив би терористів навіть з жертвами невинних, як це вже було у Беслані та інших містах РФ.
Щоб переконатись у відродженні фашизму в Росії, то варто приглянутись до „Українського Радянського Енциклопедичного Словника” 1968 р. видання, де на стор. 611-2 зазначено: „Фашизм – найреакційніша політ. течія…; терористична диктатура найреакційніших і найагресивніших кіл монополістичної буржуазії, до якої вони вдаються з метою збереження капіталістичного ладу під час гострих соціальних криз. Фашизм характеризується жорстоким придушенням усіх прогресивних рухів і насамперед робітничого руху, ліквідацією демократичних свобод, розгулом шовінізму, расизму й агресивною зовнішньою політикою.” (підкр. йс).
А тепер пригляньтесь до російської дійсності, яка живе брехнею про фашистів в Україні, яка вигадує людоїдство в Україні, щоб виправдати свою аґресію, своє переслідування кримських татар, матерів, які даремно шукають своїх дітей, яких путінський режим вислав на безславну смерть в Україну!
Чи дочекається людність Росії часу, коли зможе довідатись правду з екранів телебачення, чи зі сцен театрів про сумне минуле тоталітарного режиму, який дехто хоче у РФ знов запровадити?!
Словаччина для українців цікава не тільки тим, що вона успішно подолала сумнозвісну сторінку своєї історії, але й тим, що тут – на сході – проживає українська етнічна меншина. За період Чехо-Словаччини тут проходило жваве життя української меншини, яка мала свої школи, газети, театр, співацько-танцювальний ансамбль та щорічні Свята пісні і танцю у Свиднику. У літературі українські письменники та поети Словаччини досягли загальнонаціонального рівня та визнання, доказом чого є й лауреат Шевченківської премії Іван Яцканин, чи відомий науковець, член Української АН Микола Мушинка.
З розпадом Чехо-Словацької Республіки вороги української нації вдалися до брудної пропаґанрди та оголосили, що на Східній Словаччині русини неукраїнці. Саме це призвело до того, що зараз тут визнані русини-українці та русини, як дві різні нації. Та все ж друковане слово мають ще і ті і інші, але із багатьох тисяч учнів в українських школах залишилось кілька десяток.
Коли ж порівняти становище українців Словаччини та українців РФ, яких в Росії у кілька сот разів більше ніж у Словаччині, то можна лише ствердити, що українці РФ не мають і сотої долі підтримки від держави, яку мають побратими у Словаччині, а про українське писане слово, радіо, телебчення, школи у РФ годі й згадувати.
Коли ж у РФ зі сцени театрів лунатиме критичне звернення до тоталітарного минулого, як це роблять словаки у театрі Заборського у м. Пряшів, то це сприяє і росіянам повернутись до цивілізаційного думання і поважання людських прав!
2.11.2014 р.
