„Хто замінить українцям Леніна?”

Йосиф Сірка

Таке питання ставить Констянтин Стогній у статті на сторінках „Української правди” (9.1.14) у статті „Кто українцам заменит Ленина?”. Справа в тому, що українці без Леніна обходилися дуже добре і саме зараз цього образу зла Україні ніяк не бракує. Не з української ласки він стояв і стоїть ще у багатьох містах і селах України, але з наказу большевицького Кремля.

Саме завдяки наказові оцього картавого „вождя світової революції” була знищена молода українська держава під назвою Українська Народна Республіка! Отже, для українців цей кровожадний „вождь” був і залишається катом українців, а не тою особою, якій в Україні ставлили пам’ятники. Шкода лише, що потрібно було понад 22 роки, щоб у столиці незалежної країни знесли символ зла, з яким поєднані не тільки знищення УНР, але й Голодомори, які були наслідком політики партії, яку організував Ленін.

Пан Стогній, ніби підказує, кого б мали поставити на місце Леніна. Він звертає увагу на цитату Амосова, який себе вважав українським громадянином, але росіянином за походженням. Автор згаданої статті ніби обґрунтовує своє бачення у спільній історії українців і росіян, що мало б і чужим туристам показувати, що, мовляв, Україна і Росія це те саме!

Не можна заперечити факт, що більшість України понад 350 років пробула у колоніяльній залежності від Росії. Справа лише в тому, що зараз ці дві країни є незалежними і кожна може розвиватися самостійно і без „братських” обіймів, які досі не давали дихати „братові”. К.Стогній наводить імена вихідців з України, яких знають в Тайланді, Неаполі, Японії, Мексиці, Південній Америці та у світі взагалі. Серед них Юрій Корзов, який розшифрував письмо маїв, відомий хірург Микола Амосов.

Якщо ж придивитись до тих, хто з українців потрапив до російських світових вчених, писменників, композиторів, то пан Стогній міг би більше світил згадати серед яких і визначний подорожник, антропоглог, етнограф, природознавець, правнук Степана Маклухи, хорунжого Запорізького Війська, Миколи Миклухи-Малая. Список би можна булро продовжити прізвищами, які знає світ: Гоголь, Чайковський, Достоєвський, Корольов та десятки інших, які є свідченням „спільної” з Росією історії

Зрештою, якщо вже так вважати на те, щоб на місці Леніна стояла людина, яка б говорила про історію України, з прицілом на світове „визнання”, то чи не Роксоляна заслуговувала б на визнання світу. Справа в тому, що через телевізійний турецький серіял саме про цю жінку турецького султана довідався світ і про існування українців.

Автор статті про пам’ятник Ленінові глибоко помиляється і в тому, що у світі мало хто знає Т.Шевченка. Зазначимо, що пам’ятник цьому українському генієві стоїть майже на всіх континентах у десятках країн світу і вони помножуються, а порівняння його до Пушкіна і його популярності у світі – цілковито недоречне.

Зрештою, пам’ятники ставлять не так за заслуги перед світом, як за діла для народу країни, з якої ця людина вийшла, з вдячності за діяльність на користь свого народу. Слід також зазначити, що пам’ятники можна зносити, переплавлювати, але пам’ять залишається і без кам’яних, бронзових, ґіпсових пам’яток!

Якщо ж дотримуватись історичної справедливості, то чи не найкращою ров’язкою „проблеми” пана Стогнія було б, коли б на міці душогуба поставити пам’ятник останньому отмананові Війська Запорізького Петрові Калнишевському (1690-1803). Саме ця історична постать заслужила б на почесне міце, бо він не тільки символ незалежної України, але й незламності українського духу!

Калнишевського уже у похилому віці 85 років! царат запроторив у Соловицький манастир, де він у нелюдських умовах провів ще 26 років! Його було звільнено на 111-му році життя. Саме життя і терпіння цього Отамана було б не тільки для громадян України, але й чужинців тим образом, який найбільше відповідає терпінням українського народу у боротьбі за незалежність!

Стаття К.Стогнія є свідченням його обізнаності з різними історичними особами, які вийшли, або яких вигодувала українська земля. Якщо й брати до уваги „спільну” українсько-російську історію, то саме постать Петра Калнишевського (Калниша) є найкращим „зразком” того, що дала „спільна історія” Україні!

Зрештою, знати історію країни значно важливіше від знань біографії навіть видатних людей цієї країни.