Два можливі сценарії – Януковича та українців.
12 квітня президентська прес-служба повідомила досить цікаві думки Віктора Януковича. Він стурбований тим, що політики «загралися» у Верховній Раді, через що страждають прості люди і країна в цілому і, якщо вимагатимуть обставини, він готовий на реалізацію жорсткого сценарію – проведення дострокових парламентських виборів. Основна відповідальність за те, що не приймаються необхідні українцям закони, звичайно ж, лежить на опозиції. Але дісталося і власній команді: «Сьогодні і більшості, і опозиціонерам необхідно проявити державну мудрість і піти на взаємні компроміси в інтересах людей. Ідіть і домовляйтеся! Непрацюючий парламент Україні не потрібен. Він занадто дорого обходиться країні. Не зможете домовитися – люди оберуть нових депутатів».
Що це – погроза опозиції з метою змусити «пом’якшати», чи справді реальний сценарій?
Парламент – це пройдений етап, після того, як Вищий Адміністративний Суд визнав легітимним «чаювання на Банківській». Тепер, щоб проголосувати за щось вкрай важливе, вже не потрібно йти до сесійного залу Верховної Ради, вичікувати, доки там не буде Віталія Кличка, випускати «штурмову» команду на чолі з Тадеєвим і відбивати трибуну та президію. Тепер можна збиратися будь-де, голосувати будь-що. Тоді навіщо розпуск?
Януковича цікавлять, власне, президентські вибори. Щоб перемогти, необхідно максимально ослабити опозицію. Навіть таку, яка своїми млявими «вставаннями» калькує акції, які проводились під час кампанії «Україна без Кучми». Але будь-яка копія гірша за оригінал. Немає розуміння, що і як робити, лише роздратування, чому це громадяни так пасивно ставляться до обов’язку приходити під партійні прапори і слухати стандартні полум’яні промови в комуністичному стилі на тему «на цей раз ворог не пройде!». На цьому тлі протиправні дії влади в Харкові, Полтаві для блокування цих акцій демонструють її впевненість. Влада не турбується через те, що рознервовані транспортним колапсом мешканці змінять свої партійні вподобання. Влада каже опозиції: «свій бастіон ми ніколи не здамо, ви тут чужі, і тому саме ви завжди будете тут винні у всьому – навіть у тому, що ми зупинили громадський транспорт!»
Тепер про імовірний сценарій, найбільш вигідний для Януковича. Група народних депутатів з ПР та КПУ приймає на Банковій новий закон про вибори – всіх обиратимуть в мажоритарних округах. Опозиція бунтує – але суд «благословляє». Янукович закон підписує («суд так сказав!»), хитає головою – все ж якось воно не так… І розпускає парламент, щоби люди могли оцінити, хто як працював, хто чим займався, і чи того або тамтого варто обирати знову. І нагадує – саме через неї, опозицію, підуть бюджетні мільйони на вибори, а не для нужденних бюджетників, пенсіонерів, інвалідів, «дітей, внуків та правнуків війни». Всі скривджені в південно-східних областях гнівно замахають прапорами ПР та КПУ.
Опозиція далі бунтує, однак… Легко уявити, наскільки чисельними будуть протести. Скільки знайдеться ентузіастів захищати «парламентаризм», який асоціюється з багатотисячними зарплатами, пільгами, резонансними автопригодами тощо. Тому опозиція починає готуватися до виборів. Зрештою, є нагода зміцнити свої позиції в парламенті, ще раз розповівши про сутність злочинного режиму. Так, злочинного. Але про це вже всі чули, але ніхто так і не почув, як його, цей режим, збираються демонтувати. Далі. Всі впевнені в існування незламного галицького бастіону, який дасть необхідні голоси (менше, ніж Донбас за ПР, але все ж). А є ж блискучі перемоги опозиції і в Києві, і на Півдні, і навіть на Сході.
Так, Галичина дасть голоси. Але навіть цей «бастіон» дає тріщинки. І обирав вже у 2012 році, всупереч волі об’єднаної опозиції та здоровому глуздові, позапартійного Ярослава Дубневича (який хоч в УДАР потім вступив), і «незалежного» Юрія Дерев’янка на Івано-Франківщині. Зрештою, не деінде, а саме на Львівщині обрано депутатом представника ОО Олега Манівця, який у парламенті нещодавно накивав п’ятами з лав ОО. Поки що – не до більшості. Видно надає перевагу каві, а на Банковій пропонують лише «чаювання». Тому хто прослизне до Верховної Ради на мажоритарних округах Галичини, які будуть чергові несподіванки – невідомо.
Під час виборчої кампанії опозиція неминуче пересвариться. Аякже, чудес не буває. Навіть, коли старатиметься стримувати емоції – подбає, щоб їх, емоції, розпалити, і в телеефірі продемонструвати з коментарями В’ячеслава Піховшека, Михайла Погребинського чи Костя Бондаренка. На тлі чарівних посмішок Олени Бондаренко та Інни Богословської. Ще додати Герман – кашу медом не зіпсуєш.
Щоб підстрахуватися, Янукович вже зробив перший хід – звільнив Юрія Луценка. Адже коли у 2012 році триєдина опозиція обмінювалася укусами, то тепер вона буде ««почвірна» (не плутати з терміном «почварна»). Адже Луценко прапор за Яценюком не носитиме, а впускати його поруч себе на броньовик – місця і так обмаль навіть для трьох. Тим часом той з іншими професійними «польовими командирами» поки що без армій та депутатських мандатів (Безсмертним, Стецьківим, Філенком) вже розпочав будівництво нової політичної сили. Та й про Порошенка не так просто тепер часто чувати в ЗМІ… Ще один, «напівопозиційний» проект може вималюватися, на кшталт Королевської…
Вибори сяк-так пройдуть, чемні суди правильні рішення приймуть. Результат: опозиція свої лави в парламенті загалом навряд чи розширить. «Батьківщина» Яценюка втратить частину електорату на користь проекту Луценка, УДАР і «Свобода», скоріш за все, позиції зміцнять. Тобто, рейтинг головних опозиційних сил напередодні виборів стане більш-менш однаковим, з невеликою перевагою «Батьківщини» (все ж – Юлія Тимошенко!). Що й потрібно Януковичу. Адже амбіції до конкуренції зростуть. Боротьба загостриться. Ще можуть і всі гуртом податися за гетьманською булавою. При цьому фінансові ресурси, і так не надто блискучі в опозиції, будуть суттєво схудлими після парламентської кампанії.
Хто ж найзручніший конкурент для Януковича (чи то в першому турі – як єдиний опозиційний, погоджений та підтриманий усіма іншими, чи то вже в другому)? Почнемо з кінця – хто став би найбільшою неприємністю. Це – Віталій Кличко. Має, хоч і не надто чисельне, зате географічно ширше електоральне поле, аніж інші опозиціонери. Якщо стане узгодженим – за нього без великих моральних вагань проголосує абсолютна більшість виборців «Батьківщини» та – «Свободи». Має позитивний імідж в ЄС та США (можна не сумніватися, допоможуть при потребі – і словом, і дією). Крім цього, головне – величезна підтримка у Києві. За даними Центру Разумкова, на початку квітня якби в Україні відбувалися дострокові президентські вибори, то відносна більшість киян віддали б голоси Віталію Кличку – 20,2% усіх опитаних (до речі, за Юлію Тимошенко – лише 11,9%). І кияни масово вийшли б, щоб захищати перемогу Кличка. А революції, як відомо, відбуваються в столицях, в регіонах – лише бунти. Тут Януковичу або бронетехніку з часто битим громадськістю, через що дещо закомплексованим вже «Беркутом» одразу на Банкову стягати для «останнього бою», або терміново головні фінансові активи в офшори зливати. Або заздалегідь домовлятися зі ще кандидатом Кличком про імунітет та недоторканність.
Далі – найменш імовірний, хоч і найзручніший конкурент – Олег Тягнибок. ЗМІ малюють образ ксенофоба, антисеміта, фашиста, оточеного зграєю неврівноважених поплічників. На тлі нього – врівноважений, мудрий, справедливий Янукович. Витягуються запорошені сценарії «Єльцин – Зюганов», «Кучма – Симоненко», всіх мобілізують на захист демократії (тут навіть ЄС з Америкою змовчать). Значна частина електорату «Батьківщини» та УДАРу, навіть покликана на дільниці своїми лідерами, не ризикне проголосувати. Крапка, перемога.
Але найбільш імовірним, і теж досить комфортним є Арсеній Яценюк – представник найрейтинговішої поки що «Батьківщини», «офіційна» рука Юлії Тимошенко (права рука, Турчинов, відпочиває в тіні). При цьому – лідер чужої партії. Чужий серед «своїх» революціонер, який не схожий на революціонера. «Батько» всіх шести дезертирів з фракції «Батьківщини» у Верховній Раді. Очільник всіх останніх невдалих опозиційних акцій. За якого навіть віддані прихильники Юлії Володимирівни агітуватимуть без надмірного ентузіазму, а електорат і Кличка і Тягнибока голосуватиме мляво. Правда, для ЄС та США він прийнятний, на відміну від Тягнибока – але ж вони не голосують на виборах. Отож, бажаний для Януковича результат якщо й не гарантований, але дуже-дуже ймовірний.
А який сценарій та результат є бажаний для українців? Він простий. Сконцентруватися на проведенні виборів у Києві. Будь-яким чином – протестами, стайками, хоч «фінансовими стимулами» життєлюбним комуністам та суворим регіоналам – змусити проголосувати за їхнє проведення. Виставити узгодженого кандидата (хоч би й Луценка) та здобути «київський майданчик». Затіє чи не затіє Янукович позачергові вибори Верховної Ради – використати їх для того, щоб показати монолітність опозиції, узгодити кандидатів і вже тоді заявити українцям про єдиного кандидата від опозиції на президентські вибори – Віталія Кличка. Який зможе відправити Януковича на пенсію. А тоді, після цього, на наступних (чергових або позачергових) парламентських виборах, не розв’язуючи одразу зі словами «нарешті повалили Віктора Федоровича» звичну гризню за значок «найбільший опозиціонер – патріот – українець», «помножити на нуль» Партію регіонів. І перегорнути цю ганебну сторінку історії.
Таке можливе? Так. Але чи готові наші опозиційні ледарчуки (прошу пробачення – лідерчуки) до компромісу? Важко сказати – це ж наші, українські політики…
Юлій Хвещук
