Досі незнаний для більшости українців «Харківський чорнобиль» (50 років тому)
50 років тому:
9.07.1972 – за 3 км від с. Хрестище Красноградського району Харківської области з метою загасити пожежу на газовій свердловині, здійснено підземний ядерний вибух потужністю 3,8 кілотонн (потужність вибухів: у Хіросімі – 15, Нагасакі – 20 кілотонн). Це був густозаселений регіон; тільки в райцентрі Краснограді мешкало біля 50 тисяч чоловік. Газоконденсатне родовище потужністю 300 мільярдів метрів кубічних (входило в п’ятірку найбільших європейських родовищ) в околицях села виявлене у 1968 і невдовзі розпочалась його інтенсивна розробка. Однак через традиційну радянську халатність при бурінні нової свердловини в липні 1971 сталася аварія і на поверхню, під тиском у внутрішніх шарах близько 400 атмосфер, вирвався велетенський фонтан газоконденсату заввишки декілька десятків метрів. Усі спроби приборкати фонтан виявилися марними, то ж вирішено було його підпалити. Впродовж року вогняний факел безперервно видавав страхітливий гул, який неможливо було перекричати, ночі перетворював у світанок, а взимку в радіусі декілька сотень метрів постійно зеленіла трава. Врешті для ліквідації аварії запропоновано використати промисловий ядерний вибух. Надсекретну операцію під кодовою назвою «Факел» підписали особисто генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін, виконання доручили московським фахівцям, а охорону та очеплення місцевости військам КДБ (1-ше кільце) і підрозділам МВС СРСР (2-ге кільце) з Москви при мінімальному залученні місцевих міліціонерів (периферія). Усі учасники операції дали підписку про нерозголошення таємниці впродовж 15 років. Ідея полягала в тому, щоби вибухом зсунути велетенські маси породи, які мали закрити злощасний отвір. Згідно розробленої схеми всі радіоактивні продукти вибуху мали залишитися під землею, а ймовірність успішного результату оцінювали на 99 %. Правда українські пожежники пропонували хоч і значно триваліший проте перевірений традиційний спосіб й уже розпочали підготовчі роботи, та з Москви надійшов наказ здійснити підземний ядерний вибух. Приготування тривали чотири місяці з дотриманням суворої таємности, з Москви доставили вибуховий заряд, територію поділили на три зони (радіусом 3, 5 і 8 км) на межі яких розмістили «контрольних» тварин – курей, кіз, вулики з бджолами. Зранку без пояснень всіх людей з прилеглих околиць вивезли й 9 липня 1972 рівно о 10 годині на глибині 2483 м підірвали ядерний заряд. Проте все пішло не за планом – утворився гриб ядерного вибуху, в будинках вилітали шибки, тріскали а подекуди й падали стіни, а вогняний факел запалав ще дужче. «Контрольні» тварини звісно загинули, а через декілька годин на тепер уже забруднену радіоактивними продуктами вибуху землю почали повертати мешканців. Очевидці згодом свідчили, що після того як внаслідок вибуху утворилася грибоподібна хмара керівництво на автівках та гелікоптерах кинулось навтьоки під здивовані погляди місцевих людей. Радіоактивний слід потягнувся на прилеглі області, а поінформовані партійні та державні функціонери почали отримувати продукти з інших незаражених областей. Правда вчені твердять, що радіація розпорошилась Україною рівномірно, тому її рівень був відносно невисокий. За рік газовий факел загасили традиційним способом, усім мешканцям державним коштом навіть відбудували житло, тільки ось селяни згодом почали масово хворіти на рак. Офіційної статистики звісно немає, проте від тих часів онкозахворювання там стали нормою. За оцінкою вчених внаслідок горіння газу виділилося стільки енергії, скільки її споживає людство усієї земної кулі за добу. Цього газу Україні вистачило би на 10 років, а викид вуглекислого газу в атмосферу співмірний з викидами усієї промисловости України за два роки. Про трагедію люди дізнались лише після розвалу СРСР, але й до нині їм не надано статусу постраждалих. Згідно запевнень фахівців сьогодні радіаційний фон на місці вибуху та в околицях не перевищує норми.
