ДО 180-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТРІУМФАЛЬНОЇ ЖІНКИ СОФІЇ ФРЕДРТО-ШЕПТИЦЬКОЇ

Митрополит Андрей, вказуючи на роль матері у священичому покликанні, казав: “Кожен свяще­ник існує вже за двадцять років до свого народ­ження. Він починається у своїй матері”.

Жінка, – одвічна і таємничість, до кінця непізнана і вповністю нерозкрита загадка у всесвіті. Вона є була і завжди буде джерелом радости, порятунком в людському житті. Вона є початком життя, твердиня віри і перемоги та все що на землі з нею тісно пов’язане. В щоденному житті жінки виконують, обов’язки дружин і матерів, вони нас наближують до Бога і допомагають сповняти Божі заповіти.  Є жінки, які своєю життєвою досконалістю,  благородними буденними  ділами заслуговують на безсмерття і на беатифікацію, – Церкви.  Серед інших до таких визначних жінок належить Софія Фредро-Шептицька, яка подарувала світові, нашій Церкві й українському народові двох Велетнів Духа: Митро­полита Андрея і священномученика Климентія, Архимандрита Унівського. Та була вона зразковою матір’ю 7-х синів. Софія народилась 20 травня 1837 року в маєтку в с. Сурохів, біля Ярослава і була наймолодшою донькою Александра Фредра (1793-1876), який дуже любив свою доню і в неї плекав талант художниці. Софія мала гарних вчителів, зокрема чеського художника Йозефа Свободу, який намалював портрет малої Софійки «Дівчинка і суниці». Митрополит Шептицький дуже любив цей портрет мами і мав його зі собою у палатах на Святоюрській горі. Крім того митр. Андрей любив слухати  гру на фортепіано матері, яку вона  вивчила в ранніх роках свого життя. Малярські праці Софії були переважно на релігійну тематику. Більшість з них були знищені у 1939 році більшовиками, які спалили родинний маєток у Прилбичах. Збереглась її робота «Христос пастир».Від батька Софія успадкувала ще й літературний хист, про що свідчить її книжка споминів «Молодість і покликання отця Романа Шептицького». У львівському історичному архіві зберігається сотні неопублікованих листів Софії до сина. Ці документи повинні послужити до беатифікаційного  процесу, проголошення її новомученицею і вірною служителькою Божих Заповітів. При тому це істинно жінка, яка не була обтяжена ненавистю, а в серці свому виношувала непохитну жертвенну любов до Бога та іншої людини незалежно від її національної чи суспільної приналежності. Цю любов Сіфія втілювала в серця своїх дітей. Недаром про неї, Станіслав Тарновський так сказав… “Ця жінка була однією із найвищих і найшляхетніших постатей свого часу”. Таких схвальних й заслужених оцінок висловило значно більше визначних людей.
Саме з родинного дому Софія винесла цю доброзичливість до інших людей. Вона дуже любила свою матір – Софію (1798-1882), яка мала на неї також позитивний виховний вплив. Виводилася вона з галицької поміщицької родии, де родинне життя було гідне до понаслідування. Та блище і дальше оточення з особливою  симпатією та довірою ставилося до Софія,- майбутньої матері Двох великих душпастерів та і сама Софія не дивлячись на обставини, завжди мала відвагу формулювати християнські думки і втілювати їх в життя, простиставляючись усьому, що було незгідне з Божою наукою. Її завжди надихала внутрішня велика любов до Бога і милість до інших людей. Софія любила читати про сакральне мистецтво, якого зміст її доповнював внутрішні переконання. В описах зустрічаємо ствердження, де син Софії Казимир стверджує, що її образи захоплювали не тільки майстерністю, але рівнож заохочували до молитви. В них була зосереджена ця дивовижна енергетика, яка впливала з художньою майстерністю на молитовний настрій, передаючи апостольським стилем любов до Бога. Софія була відкрита, що до своїх поглядів із цими поглядами ділилася з іншими і заохочувала їх поступати подібно. Софії природна лагідність у відношенні до інших людей робила її привабливою. З нею не лише інші любили зустрічатися, слухатри її цікавих розповідей, але навіть пітримували з нею численні листовні зв’язки. Цікава і романтична була зустріч Софії з аристократом з українського шляхетського роду Іваном Шептицьким (1836–1912). Ця зустріч увінчалася подружжям – у 1861 році. Іван Софії заіпонував  сильним характером та вимогливістю до себе й до інших.За її словами Іван був вимріяним мужем для мене,-говорила  Софія. Про подружнє життя Івана та Софії писав Ян-Олександр Фредро, її брат, у листі до матері „ не маю слів, щоб описати враження, яке на мене справляють Прилбичі, а особливо Ясь і Софія – нехай їх Бог завжди благословить”. Софія як молода вродлива дружина і надалі прагнула в нових обставинах вірно служити Богу. Коли чоловіка огортав якиїсь смуток і розчарування, Софія відчувала потреби його душі і намагалася йому допомогти молитвою і словами потіхи. Попросту вона вміла з гідністю жінки бути йому ніжною, а згодом свої материнські  цінності найповніше передавала дітям. Граф І. Шептицький не одноразово висловлював свою думку ,, Мати є серцем сім’ї і визнає ритм ї життя’’.
В сім’ї Шептицьких народилося семеро синів, з яких тільки п’ятеро дожили до зрілого віку. З моментом народження дітей, прийшли в родину нові обов’язки. Молода мама усвідомлювала відповідальність за дітей, якими обдарував її Бог. Вона настільки була глибоко віруючою жінкою, що своїх дітей вважала Божерм даром. Тому вона докладала великих зусиль, щоб її діти розвивалися в душевній чистоті. Це свідчать слова, які Софія писала на образках, що їх дарувала дітям в день посвячення новозбудованого дому: “Нехай мої діти пам’ятають, що єдиною молитвою їхньої матері в цьому дні було, щоб великим трудом збудований дім радше запався, чим будь-коли мав би в собі переховувати обіду Бога Радше смерть, чим гріх, мої найдорожчі діти Бог з вами ”. Саме Софія через слово та особистий приклад була для своїх дітей провісником віри і плекала покликання кожного з синів. Розяснювала дітям, що поняття терпіння є виявом Божої волі і суттю Хрестової віри. Сама двічі пережила смерть власних дітей (Степанка та Юрчика). Своїм болем Софія не хотіла ображати Бога, тому намагалася зрозуміти Божі наміри у тій важкій хвилині і говорила: „Така Була Воля Бога’’. Після смерті батька, Софія написала молитву. Свої роздуми вона записала у формі діалогу з Христом, що страждає. Вона немов перевела глибокі релігійні медитації, в яких вірила, що  терпіння є проявом Божого милосердя і нагадування, що саме в Ньому щастя людини, а життєві труднощі є випробуванням любові і знаком вірності Богу. Софія у своїх розважаннях доходила до висновку, що Хрест допомагає зрозуміти таємниці життя, робить душу віруючої людини більш шляхетною, бо саме в терпінні найчастіше чесноти потверджуються та отримують можливість повного використання і розвитку. Для Софії з Фредрів Шептицької духовні цінності мали основне значення протягом Софії цілого життя. Її життєвим кредом були слова Ісуса, які він промовив на Оливній горі: “…хай не моя, а Твоя буде воля!”  Вдумуючись в життя Софії і осмислюючи його на підставі описів, доходимо до внеску, що воно було нелейке. Проф.Станіслав Тарновський, називає Сіофію «скристалізованою моральною досконалістю». Ця досконалість виявляється найбільш яскраво геніяльним впливом на дітей. Високоосвічена жінка, без упереджень до інших людей і національностей вільно спілкувалась кількома мовами, грала на фортепіано, водночас скромна і проста Софія Фредро, дружила так з поляками, як і українцями. Про цю знамениту жінку генієльно описує науковий працівник історичного архіву у Львові Оксана Гайова, яка з  в минулому році видала книгу ,,До 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького’’,- бесіди та розповіді. У книзі дослідники розказують більше про митр. Андрея, але  ці теми близькі і нероздільніз його родоводом. Софія  вміла заглянути у душу кожної дитини, пізнати світ синів, доля яких не щадила, а відповідно і її. Найперший Стефан помер, не маючи 2 років, другий син Юрій відійшов у світ вічний у 17 років. Батьки важко переживали смерть дітей. Уже після їхньої смерті, у 1939 більшовики розстріляли сина Леона разом із дружиною Ядвігою, у 1941 році гестапівці вбили сина Олександра, у 1951 році у Володимирській в’язниці помер мученицькою смертю отець Климентій, з дому Казимир. Митрополит Андрей (Роман) помер 1 листопада 1944 року, передбачаючи руїну церкви, був це Мойсей нашої церкви і народу. Станіслав був генералом польської армії, але його заслуги в польській історіографії промовчуються:

В житті є слова, які ми називаємо святими і одне з таких святих, теплих, ласкавих слів – слово є «мама». Мама дорога в кожному віці людини її вимовляємо з ніжністю. Відомо, що митрополит Андрей, який зазнав чимало фізичних і моральних терпінь, був неймовірно сильною, мужньою і відважною людиною. Втім ніхто не бачив, щоб митрополит плакав, бо всі емоції переживав у собі. Коли 14 квітня 1904 року померла його мама і вся родина з’їхалась у Прилбичі, згідно зі збереженими споминами тих подій, митрополит підійшов до домовини мами, обійняв її і його плечі здригались у величезному плачу. Його Мама на ці зворшливі моменти заслужила собі. Софія Фредро-Шептицька була святою жінкою, як матір і як особистість, наголошує Оксана Гайова. Відтак є думка, і вже відбулась розмова між кардиналами УГКЦ Любомиром Гузаром і РКЦ Мар’яном Яворським, що варто було б розпочати беатифікаційний процес Софії з Фредрів Шептицької, яка є унікальним взірцем українсько-польського порозуміння. Вперше у травні відбудеться спільна проща греко і римо-католиків від садиби Фредрів у селі Вишня, де поховані батьки Софії, до родинного села Шептицьких – Прилбичі, де спочивають батьки митрополита – Софія та Іван Шептицькі. Та чи в змозі зрозуміти сучасні деякі окалічені ненавистю антиукраїнською польські псевдополітики, які  замовчують заслуги  не лише генерала Станіслава Шептицького тільки для того, що його брат митр. Андрей був зверхником УГКЦ, що народила його польська мати для України. Так як українка мати Емілія Войтила народила папу римського Івана Павла ІІ не тільки для Польщі, а для  всесвіту.

Варто на завершення пригадати, що зберігся лист Андрея Шептицького до його брата Станіслава, де він пише: «Сьогодні або завтра, як всі з’їдемось, думаємо укласти напис для неї на таблиці у капличці, колись ще за життя просила щоби написати – «Пішла у радості до Господа свого і, напевно, що вона, бідацтво кохане, заслужила собі на відпочинок після такого важкого і твердого життя». Ці слова свідчать, наскільки діти любили свою маму, наскільки гарно вона їх виховала, наскільки не перешкоджали всі ті речі, які діялись між поляками та українцями, у повазі один до одного, у пошануванні поглядів один одного», – наголошує у своїй праці Оксана Гайова. Якщо вглянути в прожиті роки життя Софії Фредро-Шептицької, яка славилась безсмертною побожністю, красою і великим розумом, терпіннями, тоді відчуємо, що в її серці не було місця на театртальну профанацію, а в дісності це була постать найчистіших і найглибших християнських цінностей. Тому і вона може стати  мостом єдності сучасних і майбутніх поколінь наших народів. Вічна шана Софії укрїнсько-польського приєднання.