До 110-річчя народження визначного політичного діяча Олекси Гасина – ,,Лицаря’’

,,У вогні  перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетоплюється народ у націю’’ (Євгем Коновалець)

Із підпільного видання УПА невідомого автора «Ганьба ХХ сторіччя». Літопис УПА, т.12, Львів, 1992 р. Автор науково-дослідницького видання книги «За тебе, свята Україно» Нестор Степанович Мизак пише, що радянські історики не хотіли бачити, що європейський конфлікт між Німеччиною та СРСР був по суті конфліктом українським – за право володіти українською землею та в цьому конфлікті була присутня Польща, яка неустанно мріяла поширити свою територію за рахунок українських земель. Одні, другі тай треті очорнюють українських патріотів оскаржуючи їх в злочинствах зате, що вони посміли стати на захист рідного народу в боротьбі за суверенність Українсьжкої держави. Наймогутніше народ повстав під керівництвом ОУН проти терору розстрілів, арештів, депортації, голоду, русифікації і польнізації. Україна,  стогнала під ярмом поневолювачів, а в Галичині на початку ХХ ст. поляки доконували звірства над українцями. Галицькі родючі землі-чорноземи заселяли полякими кольоністами. В 1938 р. поляки на Холмщині, Поліссі і на Волині вщент знистили поверх 160 українських православних церков. Почались переслідування греко-католицьких священиків. Але процес національного відродження поступово набирав своїх обертів. Українці не корились сліпо полякам. Відкривалась «Просвіта», читальні інші культурно-освітні та захисні установи. Проводились зібрання,  організовано масові віча для відродження всього того, що становило ядро українства. Здіснювалися визвольні змагання, активно діяла Українська Військова Організація (УВО), яка 1929 року стала основою ОУН, незважаючи на те,що в 1930 р. Польська санаційна поліція в наручниках розстрілела сотника  Юліяна Головінського – крайового коменданта УВО, це ще додатково  мобілізувало і заострило національно свідомих українців в боротьбі за свою національну гідність. Особливий героїзм у відродженні нації  відограли; Є. Коновалець, А. Лунів, М. Коп’яківський, який пізніше помер в еміграції та ін. Серед українських патріотичних жінок особливо вирізнялася Ольга Бесараб, яку ще в лютому 1924 р. поляки стратили у Львівській в’язніці. В народі ожив і зміцнів ,,промитейський дух’’,який окрилили слова;  «Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна знову була могутня, як колись і творила нове життя!»
Серед багатьох до цього руху приєднався Олекса Гасин, що народився 18 липня 1907 р. в с. Конюхів Стрийського району на Львівщині в родині середньо заможного селянина  Івана і Катерини з дому Корінець. Пластове псевдо Олекси «Юрко», належав до 5 куреня ім. Ярослава Осмомисла (Стрий). Він був організатором 40 куреня ім. полк. І. Черняти в рідному селі. Згодом належав до 2 куреня УСП Загін «Червона Калина». Олекса по завершеню початкової школи в рідному селі у 1928 р. закінчив успішно Стрийську гімназію і був покликаний до польської армії (1928-1929 рр.), де закінчив школу підхорунжих (1929 р.), отримав ступінь сержанта-підхорунжого (1931 р.).Він був діяльним членом проводу товариства «Сокіл» у Стрию, де вступив в ряди УВО та ОУН. В організаціях працював він жертвенно, але мріяв закінчити студії. Вступив він на Львівську політехніку і студіював на факультеті  сухопутній і водній інженерії, з перервами протягом  (1931-1935), бо часто польська поліцієя його арештовала (1931, 1933, 1937), а в 1934-1935  рр. перебував у сумнозвісному «політичному» концтаборі Береза-Картузька на Берестейщині, де він згодом писав так; ‘’польські тюрми. це ,,кузні’’ свідомих кадрів України’’. В тих тюрмах стосовано дикий тероризм, який загострював ненавість до окупанта. У в’язницях українські націоналісти систематично вели виховну роботу зі своїми менш освіченими і підготовленими однодумцями, також з особами, не залученими до організаційної праці. Дуже ефективно в тому плані працював Олекса Гасин, підготовці кадрів для визвольної боротьби. Про це О.Гасин говорить у передмові до першого числа рукописного тюремного часопису «Крати»: „Обов’язком кожного з нас є посвятити всяку вільну хвилину самовихованню. Бо лише вповні свідома одиниця може доцільно й корисно працювати для добра Нації”. Зарівно згадані слова, як і його ідеологічна праця дає підстави думати, що О.Гасина є  одним з найобдарованіших ідеологів українського націоналізму. Ось що писав він у розділі «дещо про мораль націоналіста»: „Мусимо перевиховувати та виховувати українські маси на гідних горожан Української нації, свідомих свого „я”… Націоналісти мають бути першими рядами новітнього, справжнього аристократизму. Тому найперше самі мусять досконалитися, щоб осягнути найвищий ступінь совершенства… При тому треба додати, що О. Гасин був один із співредакторів у виданні «Бюлетеня Крайової екзекутиви» ОУН на Західно-Українських Землях (ЗУЗ).
Гасин писав – ,,Націоналістом – аристократом духа може стати кожний, хто здобудеться на ці духовні цінності-прикмети свого характеру… Треба стреміти, щоб увесь Український Нарід піднісся до цієї висоти духа… Одначе все треба мати на увазі якість, а не кількість. І тоді Український Нарід буде зрілий до відігравання великої ролі в історії, коли при найвищій якости буде більша кількість українців – духовних аристократів.’’ Словом, О. Гасин працюючи підпільно вносив він колосальні ідеологічні виховні користі. Можна сказати використовував він  всі можливості так  для збагачення й удосконалення так своїх знань, як і знань свого оточення. На жаль він закінчив тільки чотири курси Львівської політехніки. Поряд з прагненням отримати вищу освіту ґрунтовно вивчав військову справу, відчуваючи що ця справа в недовзі буде придатна до визвольних змагань. У 1937 р. закінчив скорочений курс Баварської воєнної академії. Будучи весь час заангажованим  в політичній діяльності Олекса очолюв провідні пости в українському патріотичному русі. Він був обраний на референта окружного проводу ОУН на Стрийщину, а під кінець 1934 р. йому  повірено функцію організаційного  референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель. В цей час українські патріоти провадили місіонерсько усвідомлюючу виховну працю серед рідного народу. Вони показували ворожі звірства доконувані польськими, більшовицькими та німецько-нациськими окупантами, які безкарно нищили цінності української нації. Підпільна праця і фах військовика був для Олекси Гасина, який виступав під псевдами – Лицар, Дор, Чорнота його справжнім покликанням. Він був вроджений  Лицарем-Героєм у відповідному часі  і тому його швидко впроваджували в керівні структури Крайової екзекутиви, де формувалися кадри радикалів націоналістичного руху, що заявляли мужньо  про себе на повний голос у 1939—1940 рр. Однак репресії й погонь та переслідування санаційного режиму змусили О. Гасина у вересні 1938 р. виїхати до Австрії, й потім до Німеччини. Його там помічає провідник ОУН полковник Євген Коновалець. Саме тоді його введено до складу військової референтури Проводу. О. Гасин разом з Євгеном Коновальцем опрацювали і видали  «Військовий підручник», який був ьпотріб ний до вишколів. Незабаром в ОУН стався розлам на революційне крило бандерівське та на помірковану, мельниківську течії ОУН.
Видана мельниківцями «Біла книга» про «бунт Яри – Бандери» ставить Гасина на 15-те місце в переліку т. зв. ініціаторів «диверсії» проти єдності руху націоналістів. У 1940-1941 рр. О. Гарасим є членом Революційного Проводу ОУН (б), заступник шефа повстанського штабу і керівник низки військових вишколів у Кракові та в інших місцевостях. Він виконує ібов’язки, як державний секретар (заступник міністра) військових справ та бере участь в співорганізації Відновлення акту Українського Державного Правління – Ярослава Стецька. У цьому періоді був командиром старшинської школи ОУН у Великих Мостах (1941 р.). Після проголошення Державности 30 червня 1941 р. у Львові членами ОУН (б), як  Акту відновлення Державної Самостійності України,  він був обраний на посаду заступника військового міністра в Українському державному правлінні під головуванням Ярослава Стецька.  Серед ув’язнених нацистами ініціяторів відновлення державноісти О. Гасина ґестапо ув’язнило і запроторило до Дрогобицької тюрми. В 1942 р. боївка Служби Безпеки Костянтина Цмоця, його звільнила. З цього періоду О. Гасин під псевдом ,,Лицар’’займається військовим вишколом та організацією зміцнення структур УПА. Численні дослідники стверджують, що ця праця була переведена на високому  військово-теоретичному рівні. Та від приходу на нашу землю більшовицьких орд, їхні спецслужби чинили різні заходи, щоб схопити провідника о. Гусина. Вону в 1941 р. забрали  його батька, матір, брата Йосипа з сім’єю і вивезли на  заслання на спецпоселення до Архангельської області. Згодом родина повернула на свою землю. Та все одно їх в друге  заслано в 1947 р.,  в  Омську область. Слід додати, що так Олекса, як і його брати були свідомими патріотами українського визвольного руху. Та на жаль старший, Матій, загинув у 1939 р., воюючи проти угорських агресорів у лавах «Карпатської Січі» на Закарпатті. Юрій Гасин – «Строюк», керівник Стрийського окружного проводу УПА з неперевершеною мужністю і високою гідністю боровся з ворогами і загинув  1946 р. Початок радянсько-німецької війни О. Гасина зустрів на посаді організаційно-мобілізаційного референта Головного військового штабу ОУН. На початку 1942 р. (під тодішнім псевдом «Дор» О. Гасина) він очолював підпільну мережу в Галичині. На III Великому зборі ОУН (серпень 1943 р.) О. Гасин рішуче підтримав лінію Р. Шухевича,  Д. Клячківського на створення повстанських формувань (УПА) та відкриття збройної боротьби проти «двох окупантів-імперіалістів» – III Рейху і СРСР та проти польського реакційного підпілля, яке рабувало українських селян, впроваджуючи систему вбивств  і поневіряння над українцями.
З цього періоду О. Гасин «Дор» відомий один із провідних діячів, який займався формуванням  в Галичині Української народної самооборони (УНС, з грудня 1943 р. був співтворцем Групи УПА-Захід) та стисло співпрацював з Головним Комаддиром Романом Шухевичем (Тарасом Чупринкою). 29 січня 1945 р. оперативна група капітана НКДБ Петра Форманчука схопила в селі Бабин-Середнє Войнилівського району Станіславської області  ЦП ОУН – Олександра Луцького  «Беркута» та його дружину Юлію. «Беркут»  (1946 р. Беркута розстріляли) на перепроваджених каторжничих допитах чекісти довідалися про історію творення УНС,  яка на той час чисельністю перевищувала 2000 особового складу  повстанців, які також успішно воювали проти большевицьких партизанів із  об’єднання  Сидора Ковпака. Слід пригадати, що О. Гарасим (1947—1949 рр.), був  шеф Головного військового штабу УПА (12.1943 р.— 01.1944 р., кінець 1945 р.—01.1949 р.). Його бойове завдання було вкрай важке. Для підпілля бракувало належного одягу, харчів та озброєння, вояки самооборони не могли протистояти досвідченим партизанам Ковпака, що мали артилерію та інше важке озброєння і були неустанно захищувані їм необхідні потреби. За словами О. Луцького, після кількох сутичок курені самооборони дістали команду не нав’язувати навіть затяжних  відкритих боїв з противником. А захищати  місцеве населення від терору німецьких окупантів та польських диверсійних угруповань і якомога здобувати зброю до самозахисту. Додаткова трудність появилася, де від 2 жовтня 1943 р. окупаційна німецька влада запроваджує драконівські заходи – за кожного вбитого німця розстрілювали 10 цивільних невинних мешканців. Щоб запобігти жертвам, підлеглі Гасина ,,Дора’’ переходять до оборонної тактики. До того ж відкривається новий «фронт», точаться запеклі бої з загонами польської Армії Крайової, яка намагалася встановити контроль над краєм напередодні приходу радянських військ. З початку 1944 р. О. Гасин очолив Групу УПА «Захід», однак ненадовго.
Цінуючи його талант військовика, Р. Шухевич призначає його уповноваженим Центрального проводу (ЦП) і Головного військового штабу УПА в Карпатах. Тут «Іван Чернота» (Гасин) сповна використав свої організаторські здібності, а водночас показав себе як розважлива, справедливий війсковий тактик. В першу чергу він навів порядок, щоб за недоведені провини СБ не стосувало смертельних покарань. Крім того він добре розумів, що німці невдовзі відступлять на Захід, і готуючись до повернення радянської влади. В цій ситуації ,,Іван Чернота’’уживає заходів до збереження сил і підвищення боєздатності карпатських повстанців. Як засвідчив на допитах у НКДБ перекладач ГВШ «Кармелюк», Гасин провів переговори з місцевими німецькими воєначальниками. В обмін на нейтралітет вони передали йому 40 ручних кулеметів, 3 гармати, 20 автоматів, 400 гвинтівок і боєприпаси, якими озброїли сотні «Славка», «Благого» і «Яструба». Та на жаль проти тих переговорів з німцями з кон’юнктурних міркувань, О. Гасин мав велікі проблеми з Гол. Командиром Р. Шухевичем. З січня 1946 р. Головний Командир  ген. Р. Шухевич призначує О. Гасина «Лицара» на керівника ГВШ УПА. Очевидці відзначали, що багато з ідей військовости «Чупринка» запозичив у свого начальника штабу. 6 червня 1948 р. О. Гасину було присвоєно звання полковника УПА. У 1945—1948 pp. він брав активну участь в організаційних нарадах лідерів підпілля в Іловському й Рогатинському лісах, де були вироблені засади стратегії і тактики руху опору в післявоєнний період. Його криївки убезпечували особистий ад’ютант «Махмед» (односельчанин Василь Барабаш) та охоронна боївка «Крука» (Михайла Штурмака).  Дружиною ,,Лицара’’ була Ольга Пеленичка (її дівоче прізвище) – народилася 1912 р. в одному з Гасином селі. Закінчила Стрийську жіночу гімназію, вчителювала. Як член ОУН діяла під псевдом «Леся», добирала конспіративні квартири у Львові для Шухевича та чоловіка і виконувала надзвичайно важливі засекреченні справи для керівництва УПА. Органи держбезпеки, які вели масштабну операцію «Омут», що ставила за мету виявлення Крайового проводу «Карпати – Захід» і Львівського обласного проводу, поступово наближалися до «Лицаря», затискалося біля нього вороже кільце. З 15 грудня 1948 до березня 1949 р. було ліквідовано 15-ть зв’язкових і утримувачів бункерів зв’язку ЦП ОУН. У січні 1949-го ліквідовано й лінію зв’язку між ЦП і «Лицарем». Співробітники органів держбезпеки отримали інформацію про те, що в с. Добряни Щирецького району Львівської області в мешканки Дарії Ф. перебувають син і донька одного з керівників ОУН, за прикметами схожого на О. Гасина.
У цьому  місці спецслужбам вдалося затримати Ольгу Гасин, хоч вона і встигла переправити дітей до Львова. В коротці чекісти дослідили, місце перебування дітей «Лицаря» у Львові і це місце було оточене спецслужбами. О. Гасин ,,Лицар’’ любив дітей і часто їх відвідував. Прибувши під адресу, де перебували діти «Лицар» спостеріг, що є засідка на нього. В край складній ситуації він  був змушений ужити зброю і бігом подався до транваю. Коли вскакував на приступку трамвая, з середини міліціонер, відіпхнув його. О. Гасин устиг поранити міліціонера, але погонь за ним добігла і він відкрив стрілянину і в безвихідній ситуації, щоб не попасти в руки ворога  вистрілив собі у рот і помер на місці. Подія відбувалася 31 січня 1949 р. у Львів на розі теперішніх вулиць Стефаника та Коперніка неподалік головної пошти у Львові, де тепер знаходиться пам`ятний знак Олексі Гасину ,,Лицарю’’. У загиблого знайшли записку («грипc») на клаптику цигаркового паперу. У ній Олекса Гасин пише дружині, що дуже стурбований небезпекою її викриття. „Кохана,- писав «Лицар», -коли будемо разом і тоді тільки будемо думати про нашу дальшу долю…“. Але побачити свого, вже мертвого чоловіка їй судилося тільки під час процедури офіційного упізнання тіла чоловіка. 1950 року Ольгу Гасин Особлива нарада МДБ СРСР засудила до десяти років таборів. Звільнившись 1957 року, вона оселилася в Броварах під Києвом. 1952 року з нагоди 10-річчя УПА постановою Української головної визвольної ради Олексі Гасину посмертно надано звання генерал-хорунжого. За словами командувача групи УПА-Захід, ‘’Гасин був близьким дорадником командувача УПА Романа Шухевича, був це генератор ідей, які вмів талановито втілював у практику збройних визвольних змагань. Однак у присвяченій ОУН і УПА історіографії й публіцистиці цій постаті вочевидь не пощастило.’’ Тим часом деякі свідчення про життя і діяльність цієї людини, члена Проводу ОУН Олекси Гасина-„Лицаря“ збереглися в архівах спецслужб, як про визначного жертвенного  славетного патріота українця. Вічна Слава –Українським Героям!