Для чого і для кого?
“Історична Правда” при “Українській Правді” недавно видала статтю під заголовком “Безсенсовні Атентати” авторства не історика Юрія Рудницького, якому приписується аж три професії: журналіст, письменник і музикант. Для чого ця стаття появилася, мені невідомо, оскільки тема про діяльність УВО-ОУН у 1921-39 не дуже актуальна. В додатку, стаття базується майже виключно на канадському виданні з 1965 року, і зовсім не на дослідженнях самого автора.
Є так багато тем зі сьогоднішньої війни, які аж просяться проаналізувати, що, фактично кажучи, ця стаття мене заскочила з різних причин, але зокрема, тому, що вона, просто непотрібна. Навіть виглядає, що немов ця стаття написана на замовлення наших ворогів. Але доказу щодо цього в мене немає, а я не хочу спуститися до рівня автора статті який кілька разів у статті твердить що у нього теж немає доказів але обвинувачення навіть у сторону героя України полковника Євгена Коновальця у нього достатньо.
Сам автор Рудницький без претензій. Кількаразово він підкреслює, що у нього немає матеріалу чи доказу, а тільки одна книжка якогось Семена Шевчука видана у Канаді ще у 1965 році. До речі він подає про самого Шевчука:
“Семен Шевчук не надто вдається в аналіз причин наведених тут вбивств…він обмежується моральною оцінкою й осудом…Шевчук прагнув подати максимально докладно всі відомі йому безпосередньо, чи з чужих слів, деталі цих справ.”
Прочитавши це як юрист, я не перевіряв хто такий Шевчук бо він передавав з чужих слів деталі. А хто його знає, може чужі фантазували чи для злоби чи для слави. У моїй професії юриста кажуть: “він брехав як очевидець”.
Одначе Рудницький відважується писати також таке:
“На Коновальця, між іншим, дехто в УВО й так косо поглядав. Галичани не могли пробачити йому участі в заколоті проти гетьмана Павла Скоропадського (1873-1945)… Деякі “отці-засновники” УВО з колишніх вояків Української галицької армії з цієї причини взагалі були проти участі Коновальця в організації… Напрошується висновок, що очільник УВО, а пізніше ОУН, Євген Коновалець, котрого Семен Шевчук вважає головним винуватцем загибелі Твердохліба і Бабія, визначав хто “хрунь” а хто ні, абсолютно довільно, на власний розсуд, зі свого еміграційного далека.“
Оскільки Рудницький не історик, хоча мабуть аматор того періоду історії, я зверну увагу на його статтю як юрист. Чи мав би найменші успіхи Рудницький у суді переконувати когось, що атентати УВО-ОУН у згаданому періоді були як він пише “безсенсовні”. Покликатися виключно на писання одного автора з майже 60 років раніше, та у додатку, що сам автор покликався на вислови других, теж не живих осіб, це насмішка над історією та історіографією. Я очевидно вже навіть не ставлю під дискусію серйозне обвинувачення таких видатних осіб як Євгена Коновальця.
Тут суть проблеми, і Рудницький це просто “музикант”, який, чи якому можливо підказали написати таку не авторитетну статтю. Більша проблема в “Історичній Правді” яка претендує на професійність. Я признаю, що я часто читаю цю частину “Української Правди” та інколи знаходжу не тільки цікаві але і професійні чи науковій дописи. Стаття Рудницького понижує значно цей рівень, а можливо гірше того, вона служить нашим ворогам, які закидають нам, що ми фашисти, бандерівці тощо. Я особисто бандерівець але далеко не фашист. Мене називають Демократом і лібералом в Америці. Але я люблю Україну і допомагаю її у війні. Так, це роблять бандерівські ліберали. Не знаю скільки у цьому допомагають музиканти, такі як Рудницький.
Мені шкода Рудницького, а також “Історичної Правди.” Я був другом давно покійного Георгія Гонгадзе, основоположника цієї мережі. Тільки кілька місяців перед його вбивством ми ходили разом за допомогою до американців для його заходів. Сьогоднішня версія це не задум Георгія.
Не треба більше на цю тему. Написав на історичну тему майже столітньої давнини, журналіст і музикант без найменшого власного ознайомлення темою, хіба з книжки виданої у Канаді майже 60 років років автором, якого той журналіст ані не зустрічав ані не знав. “Українська Правда” у категорії історії це опублікувала. Чому це не вода на млин москалям?
14 серпня 2024 року Аскольд С. Лозинський
