Чи можливе повторення пакту Гітлера та Сталіна?

Йосиф Сірка

Коли б це вирішували лише деякі особи, то можна було б сподіватись і такого, але часи змінилися. Та все ж у різних ЗМІ появилося таке питання після зустрічі пані Меркель з Путіним у Бразилії на ЧС з футболу, та після найсвіжішої заяви віце-канцлера ФРН Зіґмара Ґабрієля (Sigmar Gabriel). Цей німецький політик повторив помилку деяких інших німецькихї політиків, коли став рупором побажань Путіна.
Ґабрієль не тільки віце-канцлер (тобто, заступник пані Меркель), він також і голова Соціал-демократичної партії (SPD), що робить його відповідальним і за партійну ідеологію.
Пан Ґабрієль висловив думку, що Крим вже не можна повернути Україні (не пояснив чому можна було окупувати, але не повернути Україні, бо ж і Міжнародний суд ще не розглядав це питання) та висловив бажання Путіна – зробити з України федеративну країну. Висловлення Габрієля є свідченням того, що йому бракує основних знань з істрорії Східної Європи та досвіду щодо глобальної політики.
55 річний Ґабрієль мав досить важке дитинство, бо після розлучення батьків він від 3-х до 10-років виростав без матері і щойно 10-річним мати домоглася права на виховування дитини. Страждав хлопець і від того, що вже юнаком довідався про націонал-соціалістичні переконання батька Вальтера (Walter Gabriel 1921-2012), з яким перервав стосунки на багато років, але й після довгої перерви зв’язків батько залишився прихильником націонал-соціалістів.
З.Ґабрієль вже з молодих років вступив до С-Д партії. Його доля так складалася, що він все користав з того, що хтось відступив. Вперше потрапив на посаду прем’єр-міністра Нижньої Саксонії (Niedersachsen) 1999 р. після переходу тодішнього голови уряду цієї землі Ґергарда Ґлоковського (Gerhard Glokowski) на іншу посаду.
2003 р. партія с-д-тів під проводом Ґабрієля програла вибори у цій землі.
2009 р. з посади голови партії SPD зрезиґнував Франц Мюнтеферінґ (Franz Müntefering) і його місце зайняв Ґабрієль, який увійшов також до уряду А.Меркель як міністр довкілля, а після виборів 2013 р. стає її заступником та міністром економікі і енергії. Отже, пан Ґабрієль ніколи не був причетним до міжнародної політики, яка б йому допомогла сформувати ґлобальний погляд на світову політику.
Висловлювання пана Ґабрієля були оприлюднені у дні, коли мова йшла про відвідини пані Меркель Києва (23.8.14) і це, можливо, мало бути доказом розбіжностей у поглядах на вирішення проблеми боротьби з терористами на Донбасі та Луганщині поміж німецькими коаліціянтами.
Прикро спостерігати, коли політик такого ранґу, як голова партії і заступник канцера невторопав, що Путін хоче лише відновлення імперії, а не вирішення „проблеми російськомовних”. Цивілізований світ за останні місяці вже переконався, що російськомовні українці борються за свою незалежність, за свою країну. Російським диверсантам та найманцям ідеться не про мовні права, а про те, як знищити інфраструктуру Донбасу та Луганщини, як знищити села та міста, в яких живуть оті російськомовні, яких так безжалісно нищать російські терористи та найманці.
В очі кидається і заклик п. Ґабрієля щодо припинення боротьби з терористами, що й зробив інший кремлівський рупор – патріарх МП церкви Кирил у листі до президента Порошенка. Кирил чомусь не звернувся і не звертається до президента РФ Путіна, який і є основним ідеологом і окупації України та стратегом провадження тзв. гібридної війни, яка вже переросла у повномаштабну війну Росії проти України.
Дивує, що патріарх Кирил не апелює до російських солдат, щоб вони те стріляли із російської території із „Градів” та гармат і не вбивали та не руйнували українських селян та мешканців міст, українських солдат. Дивну церкву представляє патріарх Кирил, якщо він не поборює зло у власній державі проти одновірців у сусідній країні. Звернення п. Кирила до Порошенка є лише продовженням пропаґандивної брехні кремлівських ЗМІ по відношенню до України.
Кремлівська пропаґанда щодо „кримського референдуму” залишила глибокі сліди не тільки у німецьких декотрих політиків. Дивує те, що політики, які переконалися, що „зелені чоловічки” в Криму виявилися російськими солдатами, і досі не помітили „транформації зелених чоловічків”. На Донбасі та Луганщині вже окупант навіть не приховував того, що він не тільки організує тзв. сепаратистський рух, але й очолює його своїми фахівцями, такими, як: Бородай, Гіркін (Стрело), Безлер та десятки менш відомих.
Коли б російські терористи не збили малайзійський літак, то російські „фахівці” були б і далі на свох посадах, але цей теракт, який коштував 299 життів, серед них 80 невинних дітей, змінив і кар’єру декого із диверсантів. Можна лише пожаліти, що Московський патріарх не засудив вчинок терористів щодо збиття літака і не засуджує антилюдські злочини терористів по відношенню й до „пастви”, яка належить, поки що, до його юрисдикції.
Заяви, на зразок німецького політика Ґабрієля та патріарха Кирила є свідченням того, що Україна рухається правильним шляхом у боротьбі за свою незалежність, за територіяльну цілісність. Подібні заяви лише стверджують, що українці повинні самі дбати про свою безпеку і не надіятися на чужу допомогу, яка може з’явитися у вигляді висловлювань Ґабрієля, чи патріарха Кирила.
Військовий парад у Києві показав, що Україна має солдатів і має зброю, з якою здатна боротись за свою волю. Дивує лише, чому досі дозволяють прикордонники, чи інші військові структури, проходити аґресорам на територію України? Чому не можна знищувати окупантів, яких ніхто не просив на українську землю? Чому майже щодня з російської території стріляють з гармат та „Градів” по українських селах і містах, позиціях українських війських, а їх знищувати „недозволяють”? Чому без пострілу дозволяють аґресорові постачати військову техніку та бойовиків? Чому досі не закритий повністю кордон з РФ – аґресором?
Ми вже знаємо, що російським ЗМІ вдалося зомбувати не тільки багатьох українських громадян, але й чужинців. Зокрема здивував громадянин Франції, уродженець України, Юрій Юрченко. Цей зомбі, який потрапив в український полон, виявився російським поетом, драматургом, який перед тим ніж потрапити в полон, дав велике інтерв’ю російському телеканалу. В цьому інтерв’ю Юрченко викликає співчуття, як людина, яка у ХХІ ст. не зуміла розібратися в поняттях: нація, народ, держава, суверенітет, територіяльна цілісність, мова, мораль і т. п..
Здавалось би, що у ХХІ ст., коли утвердились у світі нові державоутворення в Африці та зокрема в Європі: Чехія, Словаччина, Сербія, Хорватія, Словенія, Македонія та колишні республіки СССР – Україна, Білорусь, Грузія, Казахстан, Кіргістан, Литва, Латвія, Естонія, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Узбекістан, Молдавія, Таджикістан та ін. вже не може бути сумніву про право існування і тих найменших держав. Російський шовініст Юрченко засвідчив, що неграмотність у цій царині може проявитись навіть у, на вигляд, інтегіґентної людини.
США боролись за свою незалежність з 1775 по 1783 р.. 1776 року було проголошено створення нової держави США, а вже 1783 р. за Версайським мирним договором Англія визнала незалежність США, які були не тільки англійською колонією, але й вживали ту саму мову (питання мови стало причиною окупації іншої країни лише за часів Гітлера та Путіна).
Велика Британія, яка була колись найбільшою імперією світу з володіннями на всіх континентах, після семи років проголошення США, визнала їхню незалежність. Значна частина колишніх колоній досі зберігає формально королеву, мов голову держави, незважаючи на те, що всі країни Коммонвелту є цілковито незалежними країнами.
Такий розвиток взаємин після розпаду імперії міг відбутись тільки завдяки тому, що у Великобританській Імперії зрозуміли, що силою їм колонії не втримати. І саме такого знання бракує Путінові і його хунті, які за 23 роки не збагли, що колишні колонії хочуть жити власним життям, творити власну історію – нехай і малої Литви, Естонії, чи котроїсь іншої країни, але зате творитиме своє власне і мову, і житиме за своїми порядками і звичаями.
Людина відмінна від тварин мовою і здатністю думати – планувати, творити, діяти, передбачати – рисами, яких бракує загарбницьким і руйнівним бандам російських найманців на сході України!
Не слід надавати великого значення висловлюванням навіть таких сокопосадовців, яким є пан Ґабрієль, бо він також лише людина, а людині притаманне помилятися. Слід все ж пам’ятати, що за помилки приходиться терпіти і то часто не тим хто їх допустив!

25.8.14 р.