Чому історик не відповідає на запитання?

Йосиф Сірка

Люблю читати, чи слухати статті, програми Віталія Портникова – він ставить питання дуже зрозумілі і дає людям висловити свою думку. На жаль, надання ним слова історикові у програмі «Ваша Свобода» (Радіо Свобода, 24.11.18) мене здивувало. Справа в тому, що до 85-ої річниці Голодомору можна було обійтися без такого історика, який не вміє відповісти на просте питання журналіста. Радіо Свобода доклало зусиль щодо гідного відзначення річниці Голодомору з різними інтерв’ю, статтями, репортажами. Серед інших була коротка інфоґрафіка: «Чому Голодомор є геноцидом», яка нагадала, що

«Голодомор є ґеноцидом згідно з Конвенцією ООН 1948 р., оскільки це була дія з наміром:

– створення життєвих умов, розрахованих на повне, чи часткове знищення конкретної групи

– заподіяння тілесних ушкоджень, чи розумового розладу членами цієїх групи

– насильницька передача дітей від цієї групи в іншу

– запобігання (дітородіння) відтворення цієї групи». (Радіо Свобода, 21.11.18).

23.11.18 р. на Радіо Свобода була стаття Ростислава Хотина: «Нищення інтеліґенції і духовенства в 19932-33 рр. Чому Голодомор є ґеноцидом». Саме ця стаття доповнює великі прогалини в історії українців. Інша стаття до цієї теми проф. Колумбійського університету Юрія Шевчука : «Україна і Голодомор. Він і досі триває у вигляді русифікації» (Радіо Свобода, 25.11.18). Автор аналізує і доводить сказане підтвердженням всесвітньо визнаним авторитетом – Рафаєлем Лемкеном, який писав про чотири удари Москви, «метою яких було не зібрати гостро потрібне збіжжя, а знищити українців як націю: 1) удар у голову нації, проти її культурного проводу, ітеліґенції, науковців, письменництва; 2) удар у серце, проти всіх форм духовного життя, українських церков; 3) удар по тілу нації, проти селян, носіїв української ідентичности; 4) переселення на спустошені голодом українські землі росіян, як остаточний крок у ґеноциді. Це тісно пов’язані аспекти Голодомору, що їх свідомо здійснював Кремль при кінці 1920-х, на початку 1930-х років. Коли ми кажемо про сам голод ізольовано від трьох инших «ударів», ми спотворюємо суть явища. Це іґнорує мету авторів Голодомору».

Та це лише мала частина статей та різних програм, які чомусь не заторкнули одного з учасників бесіди, до яких звертався Портников з питаннями. Історик Василь Марочко відповів на запитання стисло і обґрунтовано, чому мова йде про Голодомор –ґеноцид; Ніна Лапчинська, головний зберігач фондів Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», повідомила про плани і розбудову музею, який припинили будувати за влади Януковича. А от керівник Центру українських досліджень Інституту Европи РАН. історик Віктор Мироненко не спромігся на відповідь. Він мені пригадав жарт з совєтських часів, коли за Хрущова пожвавилися взаємини між СССР та США. Під час якихось відвідин туристів з США до Москви, між туристами та московитами відбулася «дружня дискусія». В той час в СССР вже можна було приватно купити авто, якщо хтось добре заробляв і вмів роками заощаджувати. Отже, Івана цікавило, скільки треба працювати, щоб американець купив собі авто. Американець сказав, що залежить від того, чи це старе авто, або нове. На нове дають позики, а старе можна придбати і на одну місячну платню. – А скільки вам працювати, щоб купити якесь авто? – запитав американець. А гордий совєтчик йому відрізав: Але у вас чорних вбивають.

А зараз я наведу питання пана Портникова до пана Мироненка і його відповідь.

Пане Мироненко, чому у Росії досі така тенденція зберігається (до речі, так було і в 1990-і роки – до Путіна, за Путіна) – не зважати на той характер Голодомору, якого він набув в українській історії, не хотіти це помічати і боролися з цим будь-якими засобами, аж включно до судових рішень?

Віктор Мироненко: Я як історик бачу трагедію, те, що вона дійсно була свідома, розумію, що були люди, які несуть повну міру відповідальності за те, що це трапилося. На жаль, ці всі люди всі мертві – не може до них пред’явити ніякого рахунку.

Якщо з історичної точки зору ще можна знайти якісь документи, якісь факти, свідчення, які доповнювали б цю картину, то це треба зробити. Якщо є можливість дізнатися імена людей, які стали жертвами цього злочину, треба ці імена згадати. Але найголовніше – це як досягти того, щоб нічого подібного ніколи вже не повторилося.

Оце «відповідь» історика Центру українських досліджень. Дуже шкода, що отаким історикам ще надають слово в українських ЗМІ, бо вони не вносять роз’яснення , але пробують створити плутанину. Тому раптом висувають «проблему», з числом загиблих, або з тим, що і в інших реґіонах-республіках був голод. Або: «люди, які несуть повну міру відповідальності …. всі мертві – не можна до них пред’явити ніякого рахунку”. А потім „керівник досліджень” заявив: „ Я персонально не визнаю колективної відповідальності. Відповідальність, тим більше, кара за злочини має бути індивідуальною, а колективною може бути тільки безвідповідальність.»

Нагадаю історикові, що німців не звинувачують «колективно» у Голокості, але вони його визнають, бо вони є «спадкоємцями» нацистського режиму. Росія, яка не тільки проголошує, що вона є одинокою спадкоємницею СССР, але й високо вшановує злочинців терористичного большевицького режиму мавзолеєм та численними пам’ятниками вбивцям, не почує себе винною. Отже, пан Мироненко «трохи» переплутав поняття колективної відповідальності з колективною безвідповідальністю. Тобто, коли загарбати Східну Прусію, японські Острови, Осетію, Крим, Донбас, то це колективна відповідальність, чи безвідповідальність? Але це території, які колись таки повернуться до своїх господарів, а от мільйони загиблих у Голодоморі заслуговують хоч на те, щоб їхні одноплемінники знали, що найбільших злочинців ХХ століття було засуджено – і мертвих і живих, бо ж злочини проти людяности давності не підлягають, що німці досі стверджують своїм сталенням до нацизму і його послідовників.

Дискусії про кількість, про колективну, чи індивідуальну відповідальність є нічим іншим як пропаґандивним засобом відвернути увагу від справжьної пробеми – російської аґресії проти України, яку вона і зараз демонструє на окупованому Криму, у міжнародних водах та своїми намаганнями недопустити постання помісної Української православної церкви. І хто сумнівається в тому, що в Голодоморі та аґресивних вчинках Кремля відповідальність лежить на Росії, яка вже 20 років «колективно» обирає керівництво, в надії, що безвідповідальним буде колектив, той не повинен мати доступ до українських ЗМІ.

Торонто, 26.11.18 р.