Битва під Батогом (370 років тому)
370 років тому:
2.06(22-23.05).1652 – під горою Батіг біля сучасного с. Четвертинівка на Вінниччині союзна армія Війська Запорозького і Кримського Ханства вщент розгромила армію Речі Посполитої.
Битва під Батогом була не лише одним з ключових етапів визвольної війни українського народу в добу Хмельниччини, але й вирішальним чинником в усвідомленні польською та українською протиборчими сторонами остаточного розриву між Річчю Посполитою та Україною. Після невдалої для українського козацтва битви під Берестечком (1651) було укладено кабальну Білоцерківську угоду, якою козацькою територією визнавались лише землі Київського воєводства, козацький реєстр зменшено до 20 тисяч, козакам заборонялось провадити дипломатичні зносини з чужими державами та поставлено вимогу розірвати союз з Кримським Ханством, а в Україну почала повертатись польська шляхта й магнати з намірами відновити давні порядки. Не могли зрозуміти загарбники, що знову запрягти народ у рабство вже неможливо. Уже в другій половині 1651 в різних українських землях, там де з’являлась шляхта, вибухали селянські повстання, які координував наказний гетьман Степан Пободайло. До того ж Польський сейм навесні 1652 не затвердив Білоцерківську угоду (один шляхтич наклав вето), що розв’язало Хмельницькому руки. На таємній гетьманській нараді у Чигирині наприкінці квітня 1652 було ухвалено готуватись до нової війни з Польщею. Формальним приводом до початку війни стала спроба поляків перешкодити укладенню шлюбу сина гетьмана Тимоша Хмельницького з донькою молдавського господаря Василя Лупула – Розандою. Згідно задумів Богдана Хмельницького цей шлюб мав не стільки придбати союзника у війні з Річчю Посполитою, як легітимізувати нову козацьку державу та його право на владу в Україні серед правителів Європи. Щоби не допустити цього польська армія на чолі з великим коронним гетьманом Мартином Калиновським заблокувала дорогу на Ясси. Гетьман Калиновський жадав реваншу і помсти: у битві під Корсунем 1648 він з ганьбою потрапив до татарського полону з якого за звільнення довелося заплатити чималий викуп. Маючи під своєю командою від 30 до 50 тисяч війська (12 тисяч кінноти, 8 тисяч піхотинців і 30 тисяч озброєних слуг, згідно інших даних тільки 10 тисяч слуг) він сподівався без труду розгромити невелике, згідно повідомлень розвідників, військо з 5 тисяч козаків Тимоша Хмельницького та 5 тисяч татар Нуреддіна, сина кримського хана. Для цього свої сили він розташував під горою Батіг на переправі через Південний Буг, з флангів забезпечивши себе лісами й болотами. У цій битві Богдан Хмельницький вкотре проявив талант полководця. В авангарді з сином Тимошем відправив меншу частину війська за якою стежили польські вивідачі, а сам з головними силами і татарами йшов на відстані денного переходу. Загалом українсько-татарське військо складало від 30 до 35 тисяч. Першою несподіванкою для поляків стала непомітна переправа на лівий берег Бугу татарської і козацької кінноти, другою – прибуття до вечора основних сил Хмельницького і повне оточення польського табору. Наступного дня 2 червня розпочався штурм польського табору. Після кількох годин бою польська кіннота почала готуватись до відступу. Побачивши це Калиновський віддав наказ німецьким піхотинцям відкрити гарматний вогонь по втікачах. До вечора польська армія була розгромлена, загинуло 8 тисяч вишколених вояків і до 7 тисяч слуг. Серед загиблих також великий коронний гетьман Мартин Калиновський з сином Самуелем, та брат майбутнього короля Польщі Марек Собєський, велике число шляхти. Імовірні втрати козаків і татар склали близько тисячі вояків. Захоплено 92 гармати.
Наступного дня, згідно тогочасних літературних джерел, за 50 тисяч талярів Хмельницький викупив у татар від 3 до 5 тисяч полонених поляків і наказав стратити. Історики по різному тлумачать це рішення гетьмана. Мабуть це була відплата за поразку під Берестечком і подальше криваве придушення козацьких виступів. Можливо це могло бути звернене до частини козацької старшини, що мала сподівання в майбутньому домогтися рівноправного становища з польською шляхтою в Речі Посполитій. Також це міг бути знак володарям Молдови про рішучість у досягненні намірів стосовно цього краю. Проте очевидно, що ця страта оформила остаточний розрив особисто Богдана Хмельницького і всієї козацької України з Польщею. Повстання 1648 Хмельницький розпочинав як громадянин Речі Посполитої і вірнопідданий польського короля, проти магнатської сваволі та брутального потоптання прав українського народу і зокрема козацького стану. Після розгрому польського війська під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями гетьман не поспішав руйнувати спільну державу але очікував виборів нового короля і можливости домовитись з польською стороною про реформування держави у якій Україна буде визнана рівноправним з Польщею і Литвою суб’єктом федерації трьох народів. Тому, сподіваючись, що після таких страшних поразок, польська сторона легше піде на домовленості він наприкінці 1648 відвів козацькі війська за умовлену лінію р. Горинь – м. Кам’янець. І тільки непоступлива позиція польської адміністрації та шляхти та відновлення бойових дій поступово підвели Хмельницького до рішення про остаточний розрив із Річчю Посполитою та розбудову незалежної української держави.
Безпосередньо після битви поляки були нажахані її наслідками але згодом оговтались і до кінця року сформували 34 тисячне військо. Та все ж битва стала важливим етапом визвольної війни українців, нівелювавши наслідки берестецької поразки. Польські окупанти змушені були негайно покинути землі Гетьманщини, що дало можливість відновити та розбудовувати органи влади і військо. Посилила вона й міжнародне становище України.
Замість Р.S. Пам’ять полеглих і гіркоту поразки українці вшанували величним музейно-меморіальним комплексом у с. Пилявці під Берестечком. Натомість місця перемог і військової звитяги – Жовті Води, Корсунь, Пилявці, г. Батіг, Конотоп та інші століттями чекають належного увічнення, щоби свідчити нащадкам про непереможний дух українського воїна звитяжця.
