Бережім мовне багатство України! (5)

Святослав Караванський

Усі мови, розвиваючись, прагнуть лаконічности: коротких слів та виразів. Але бюрократичні структури, стараючись відгородитися від “простих” мас, насичують мови помпезними словами. Так, росіяни, чию мову творили вихідці з України та Білоруси, споконвіку вживали слово земляк, коли йшлося про одноземця. Але для помпезного – царського стилю царські слуги вигадали слово соотечественник. Замість народніх, українських чи білоруських, двох складів – аж шість царських. Така вимога “царського” стилю.
Замість двоскладового народнього вислову “нераз /не раз/” запущено царське п’ятискладове “неоднократно”.
Большевики, які “вийшли з народу”, після захоплення влади, замість уживання народньої лексики, прихилилися більше до царської мови із “неоднократными соотечествениками”. Тобто й собі відділялися від народу, з якого нібито “вийшли”.
Ще більше шкоди большевики завдали українській мові, якій, замість вільного розвитку, приписали штучний розвиток під наглядом мовознавців із КҐБ.
Ці знавці дуже скоро внесли до української мови “неодноразових співвітчизників”.
Послухаймо, як це виглядало у “творах” наших “майстрів пера”:
«”Швидкий” їхав у Ґеленджик. Вся команда знала про це, але Кордяга неодноразово нагадував: “Знаєте, куди їдемо?”». (Ткач “Крута хвиля”).
Чи ж не легше сказати й написати “нераз нагадував”?
Мовознавці із КҐБ мало дбали про лаконічність мови. Їм треба було, щоб українська лексика око-в-око копіювала московську.
Прикладів, хоч греблю гати.
«Російсько-російський» словник АН УССР, перекладаючи слово “осуждать” як “засуджувати кого”, не вказує чи “на що” чи “до чого”. Не наводить цих даних і РУС Національної Академії Наук України. Але попри це, в наших ЗМІ “засуджують”, коли йдеться про строк, лише “до N років”, а не “на N років”.
Зверімось до «Словника української мови» АН УССР (далі СУМ).
Роботу над словником пильно доглядали каґебісти, та щирі мовознавці знаходили різні об’їздки, як окрутити наглядачів.
СУМ гніздо ЗАСУДЖУВАТИ ділить на 4 підрозділи. У першому -наводить дві цитати: одна (перша): “засуджувати на 9 місяців” і друга: “засуджувати до двох років”. Тобто, дві рівноправних версії. Але в четвертому підрозділі, де “засуджувати” прирівняно до “прирікати” – тобто наведено переносне значення “засуджувати” – відверто сказано “на що” і два приклади кажуть “на що”. З такої редакції гнізда виходить, що “засуджувати” треба “на що”.
А тепер думаймо самі. Словники не згадують, що давня мова східніх слов’ян: москов’яи та киян “засуджувала на що”: “засуджувала на смерть”, а не “до смерти”, “засуджувала на каторгу”, а не “до каторги”. Треба думати, що слово “засуджувати” виникло, коли ще не було тюрем, де засуджувано на певний строк.
Коли виникли тюрми і строки, то слово “засуджувати” і далі на Півночі й на Півдні засуджувало “на що”: “засуджено на N років”.
Але не треба забувати про юридичну мову Московщини. Люди казали “засудили на стільки-то літ”, а крутії з Шемякинських судів Москви і поборники “царської” мови надумали, що надати вироку “царського” звучання, мусить спеціяльне слово, відмінне від людської мови. І таке слово у Москві зазвучало “осудить к N годам”.
Затим, що в Україні під московською окупацією не було свого юридичного відомства і своєї юридичної мови, то поширилась форма “засудити до N років”. Але ця форма з московської “царської” мови, підхопленої большевиками “з народу”. Московське й Українське КҐБ ревно
дбало, щоб усі публікації в Україні “засуджували”, коли йшлося про строк, тільки “до чого”. Україна вже 25 років без КҐБ, а приписи КҐБ “в законі”.
Українська незалежна держава, ведена таки людьми з народу, має відкидати “царських” «неодноразових співвітчизників», а заразом і “засудження до N років”.
Таке відкидання має засвідчити, що Україна таки незалежна держава. І новорічне привітання високих достойників починатиметься “Дорогі земляки-українці!” – замість “Дорогі співвітчизники!”.
Якщо ж “неодноразові співвітчизники” та “засудження до N років” і далі буде в Україні “як дома”, то яка це буде держава, подумайте самі.