Бережім мовне багатство України! (4)
Святослав Караванський
(До уваги оборонців людських прав)
Як ми вже знаємо, совєтська влада на Україні не терпіла української мови і рік-у-рік вигадувала різні заковики, щоб упослідити її і всякими правдами й неправдами викорінити з неї український дух, заміняючи українську лексику лексикою “старшого брата” (насправді молодшого).
Українська мова має свої неповторні риси, які відрізняють її від мови московської. І це не давало спати московським фанатикам «русского мира», які керували інтернацо-нальною нібито совєтською владою і обстоювали ідею “злиття мов”.
Наша мова з давніх давен практикувала такі вислови, як “людська постать”, “людське тіло”, “людські кості”, “людська кров”, “людський гурт”, “людська мова”, “людське око”, “людський рід”. Прикметник “людський” – короткий і краще притирається до іменників. Легше сказати “людська постать”, ніж “постать людини”, “людська рука”, ніж “рука людини”.
У процесі спілкування поколінь, українці добирали легші і коротші пари слів. Цей добір ішов у розріз із бажанням фанатиків «русского мира», щоб українська мова слово в слово повторювала російську мову. Затим, що росіяни замість прикметника “людський” практикували форму родового відмінку від слова “человек”: “фигура человека”, “тело человека”, “рука человека”, то фанатики злиття мов стали заводити в українській мові форми “постать людини”, “тіло людини”, “рука людини”, тобто накидали нам форми, відкинуті добором століть.
Під цю заміну потрапила і наша форма “людські права”, яку в ССР замінили на “права людини”. Чужа форма неоковирна і довша, але точно відповідає старшобратній. І ця антиукраїнська сталінсько-путинська підміна стала непорушною нормою для сучасної мови Незалежної України.
Сучасників у цьому судити годі. Так вчили їх у школах, у вишах. Старше покоління, яке знало українську українську мову, відійшло у засвіти. Молодому поколінню важко розібратися в антиукраїнських комбінаціях з нашою мовою.
Одній людині, яка знає правильні українські форми, важко переконати загал у своїм знанні. А старі совєтські кадри горою стоять за сталінську українську мову. Вони вигадують якусь “діяспірну мову”, яка нібито неукраїнська. У діяспорі є заскоки, але попри це, діяспора зберегла риси справжньої української мови, хоч під тиском материкової України, діяспора й собі копіює сталінську українську мову.
Але активістам-оборонцям людських прав варто зацікавитися питаннями мови, бо до людських прав належить і право на неспотворену рідну мову. Перелицьовуючи українську мову на московський лад, Кремль позбавляв українців рідної мови, яку треба боронити саме оборонцям людських прав. І починати цей захист треба з правової термінології. Термін “людські права” відбиває українську модель творення лексичних пар із прикметником “людський”. Наведу цитати з класиків, які уживали саме цю модель словотворення
«Забачила вдалині постать людську – це дід ішов та співав» (М. Вовчок). Російськомовці кажуть «фигура человека».
«Греки… перші досконало вивчили форми людського тіла» (О. Корнійчук). Росіянин скаже «тело человека».
Там, де росіяи кажуть «Здесь не ступала нога человека», українці скажуть: «Тут не ступала людська нога»
Ці приклади наочно свідчать, що російській парі «права человека», у нашій мові відповідає пара «людські права» і саме цю форму слід вживати українцям.
Захисникам людських прав треба звернути найпильнішу увагу на ці міркування.
Практикуймо українську, а не сталінську українську мову!
