Бережім мовне багатство України!
Святослав Караванський
(До уваги міністерства юстиції України)
Читаяю в Інтернеті «Прокуратура відновила провадження у справі Н.». «Словник української мови» Академії Наук УССР так пояснює слово провадження.: “Дія за значенням провадити 7. Провадження робіт.”
Які “роботи” виконує прокуратура? Головно, чинить суди, тобто провадить судочинство. Це слово юридичної термінології.
Чому юридичний термін відкинуто і вживано слово провадження, слово аж ніяк не юридичне, а скорше будівничий термін: провадження робіт?
Відповісти на це питання поможе історія.
Історія свідчить, що лексику сучасної української мови вироблювано і вироблено в Союзі Соловецьких Республік, де лінгвоцид української мови було возведено в ранг державної політики. Лінгвоцид передбачав, що наша мова мусить слово у слово повторювати лексику російської мови.
Російсье слово юридиної термінології судопроизводство наша мова перекладала як судочинство, і це визнано офіційною сталінською українською мовою. Усе було б добре із словом судочинство, якби не одна заковика: російска юридична мова скоротила слово судопроизводство, до форми производство. Скорочення цілком виправдане: замість слова з шести складів вживати слово з чотирьох.
І тут настала заковика у виконавців політики лінгвоциду української мови. Логічно думавши, поява слова производство в російській юридичній мові не потребувало ніяких знін в україмській мові. Слово судочинство не задовге, складене з чотирьох складів, як і скорочене російське слово производство. Отже, юридичне производство мало б по-нашому і далі звучати судочинство.
Так говорила логіка, де два по два дорівнює чотирьом.
Але московська антиукраїнська логіка два по два дорівнювало не чотирьом, а “сколько Вам нужно”. За цією логікою юридичне производство стало звучати в УССР провадженням.
Хто насправді був таким “винахідливим” перекладачем – московські чи київські філологи – невідомо. Не зашкодило б сучасним мовознавцям зробити відповідне мовознавче і лінгвоцидне дослідження. Хоч знову таки логічно думавши, цей “винахід” здійснили київські філологи-гнучкошиєнки, доклавши свою лепту до московського лінгвоциду нашої мови.
Це все було колись. А чому ж у незалежній від Москви Україні, наші чиновники й й мовознавці не годні звільнитися від ворожих норм і стандартів?
Це питання, яке потребує незалежного і незацикленого мислення.
Сталінська мучениця – українська мова – жде від сучасників такого мислення.
І я – як останній з могікан – закликаю сучасників довести свою лябов до України та її мови, ставши діяти, як учить незалежне й незациклене мислення.
Щоб дійшло до серця, додам:
Будьмо гідні героїв Майдану та бійців добровольчих куренів!
