60 років тому:
30.12.1965 – у самвидаві вийшов друком суспільно-політичний трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Поштовхом до написання праці стали масові арешти української інтелігенції – «шістдесятників», здійснені КДБ у Києві, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку в серпні–вересні 1965. Свій твір автор адресував: формально – керівництву УРСР та КПРС, реально – українській інтелігенції, та всім, хто не боявся цікавитися питаннями національних утисків з боку споконвічного московського окупанта.
Враховуючи реалії тоталітарної комуністичної системи, яка не допускала найменшого плюралізму думок, Іван Дзюба обрав єдино можливий формат твору – за зовнішньою формою лояльний до панівної ідеології, проте насправді революційний (антирадянський та антимосковський) за змістом. Посилаючись на висловлювання вождів цієї ідеології, автор поставив убивче для системи питання: чи відповідає актуальна політика СРСР у сфері національних відносин принципам «ленінського інтернаціоналізму», а чи ж насправді є політикою русифікації українців? Дзюба, покликаючись на заяви Леніна про рівність націй, право на мову, культуру, автономію показав, що сучасна політика комуністичної партії є їх прямим порушенням. На реальних прикладах він наголосив на скороченні україномовних шкіл, витісненні української мови з вищої освіти, преси, великих міст. Цей трактат фактично став звинуваченням партії та державного апарату у цілеспрямованій русифікації України, яка отримала ранг державної політики.
Очевидно, що автор не міг про все наболіле говорити відкрито, тому змушений був вдаватися до «езопової мови», до натяків, недомовок. Однак навіть попри це для мислячих людей була повністю зрозумілою думка, яку він намагався донести до читача. Він не ставив під сумнів правомірність існування радянської системи, формально звертався до компартії, проте це звернення де факто було її звинуваченням. Він не ставив питання про незалежність України, однак його заклики про «національну самореалізацію», «повноту культурного розвитку» немислимі були без національного суверенітету. Він не міг відкрито ствердити, що Україна є колонією Московії, проте цього й не потрібно було відкрито озвучувати, бо воно логічно випливало з написаного.
Поява цього твору прискорила процеси формування середовища, яке почало мислити категоріями національної політики та стала інтелектуальною базою українського дисиденства. Вона поширювалася в самвидаві, друкувалася за кордоном. Дзюбу виключили зі Спілки письменників України, встановили за ним нагляд КДБ. Проте зупинити зроблене вже було неможливо. В Україні твір було надруковано в часи краху комуністичної системи у 1990-му в журналі «Вітчизна».
