140 років тому:
4.03(19.02.).1886 – у Житомирі народився Борис Козубський – журналіст, адвокат, громадсько-політичний діяч.
Закінчив Острозьку гімназію (1906), поступив на юридичний факультет Київського університету (1906), навчання в якому через участь у революційних подіях змушений був перервати. Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1913). Одружився з Оленою Дікарєвою (1912); у шлюбі народилися два сини і дві доньки. Адвокат у конторі Миколи Міхновського в Харкові (1913-1916). Член Революційної української партії, від 1905 – Української соціал-демократичної робітничої партії, співробітник її тижневика «Слово». Член Української Центральної Ради (1917). Голова Кременецької (Тернопільщина) повітової народної управи (1919). Інтернований польською владою у таборі в Домб’є (1919-1920). Голова філії «Просвіти» (від 1920) та організатор українських кооперативів на Кременеччині. Посол (депутат) Сейму (1920-1927) від Волині, співорганізатор Українського парламентського клубу, член Центрального комітету Українського національно-демократичного об’єднання (від 1925). Співпрацював з часописами «Діло», «Новий час», «Рідний край», «Український пасічник». За день до початку Другої світової війни у 1939 на короткий час ув’язнений у Березі Картузькій. На початку німецької окупації – член «Ради сеньйорів» та Української національної ради у Львові (липень 1941). Юрисконсульт Кременецького районного суду в Кременці (1941-1943). За більшовицької окупації – коректор газети «Вільна Україна» у Львові та юрисконсульт Львівського обласного аптекоуправління. Заарештований у 1948 й засуджений до 25 років ув’язнення. Репресій зазнали також його дружина й діти; сина Юрія більшовики розстріляли ще у 1941. Помер у таборах Мордовії 1953.
