Андрій Покровський – адмірал, міністр морських справ Української Держави (160 років тому)

160 років тому:

14.08.1862 – у Петербурзі народився Андрій Покровський, адмірал, міністр морських справ Української Держави. Походив з давнього козацько-старшинського роду. Закінчив Морський корпус (1882) та Миколаївську морську академію (1900). Службу в московитській армії розпочав 1882 з мічмана Балтійського флоту. 1910 перевівся на Чорноморський флот, контр-адмірал (1912), начальник штабу флоту. Спричинився до значної активізації кораблебудівельних робіт та підготовки флоту до війни, але не маючи змоги протистояти бюрократизму царських чиновників і генералів подав у відставку. Під час Першої світової війни командувач бригадою крейсерів, учасник бойових дій, зокрема атак на турецькі укріплення в Босфорі. У березні 1916 вдруге призначений начальником штабу командувача Чорноморського флоту; на цій посаді в квітні розробив і провів блискучу Трапезундську десантну операцію за яку імператор Микола ІІ підвищив до віце-адмірала. Проте вже в червні Микола ІІ замінив Покровського молодим віце-адміралом О. Колчаком. Через незгоду із стилем командування Колчака подав у відставку, призначений начальником бригади лінійних кораблів, а в 1917 командиром Миколаївського порту та міським головою. Про його військовий хист та звитягу за період війни свідчить більше десяти бойових нагород, серед яких ордени святої Ганни 2-го ступеня, святого Володимира 3-го ступеня, двічі нагороджений французьким орденом Почесного Легіону, румунським Великим офіцерським Хрестом, двома Георгіївськими Хрестами.

Після лютневої революції 1917 активний учасник українізації Чорноморського флоту. Вже восени 1917 на щоглах лінійних кораблів його бригади майоріли жовто-блакитні прапори. Виступав проти намагань Центральної Ради запровадити добровільну службу на флоті. Рятуючись від більшовиків виїхав в Одесу, а наприкінці 1917 – до Києва. Начальник охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в Одесі (березень 1918), головний командир усіх портів Чорного та Азовського морів (квітень 1918). З встановленням влади гетьмана Павла Скоропадського очолив (10.05.1918) комісію з реформування Морського відомства, яка за 20 днів розробила детальний план будівництва національного флоту Української Держави. В Одесі організував діючий штаб флоту, відновив боєздатність Дунайської флотилії, організував розмінування основних морських торгових шляхів, що дозволило відновити рух торгових суден, ініціював створення та взяв безпосередню участь в праці геральдичної комісії з розробки військово-морського прапора України, віддав наказ про формування бригади морської піхоти у складі трьох полків: в Одесі, Миколаєві та Херсоні. Указом гетьмана Скоропадського підвищений до адмірала та призначений морським міністром Української Держави (14.11-15.12.1918). Після падіння Гетьманату, розраховуючи на спільну боротьбу з генералом Денікіним проти більшовиків, на короткий час приєднався до білого руху. Проте, переконавшись, що відродження української державности не входило в плани білогвардійців подався на еміграцію. Мешкав в Болгарії, з 1924 – у Бельгії, а 1938 переїхав до Єгипту. Помер в Каїрі 1944.