5. БРАЗИЛІЙСЬКА УКРАЇНА: Фос-ду-Іґуасу (Пташиний парк)
Наступна зупинка в околицях Фос-до-Іґуасу випадає в приватному пташиному парку (Parque das Aves) з велетенською колекцією найекзотичніших птахів. Відвідуючи електростанцію, задля різноманітності ми намагались втекти від української тематики, але що ж – не вдалось – бо й на цьому велетенському міжнародному об’єкті ми таки надибали українців. Але тепер уже здається все направиться – ну які українці можуть бути серед пернатих? Й справді не буде ж пташка цвірінькати українськими переливами або ж принаймні з українським акцентом.
Отож парк заснований відносно недавно у 1994 році, але його масштаби, а найважніше технічне виконання вражає. Велетенська площа (понад 15 га), через яку протікає невелика річка, з велетенськими клітками-вольєрами висотою у кількаповерховий будинок, де птахи можуть вільно літати і сотні видів самих птахів, метеликів та всякого іншого живого сотворіння. Для тих, кому важко уявити як виглядав біблійний рай-Едем, варто якщо не відвідати, то бодай в інтернеті пошукати відеоролики з цього неземної краси клаптика грішної землі. Бо тільки увійшовши в першу клітку, і занурившись в розмай дивовижних рослин, в реальну близькість птахів, які не боячись спокійнесенько прогулюються біля тебе чи сідають тобі на плечі, на руки, довірливо зазираючи в очі, ти раптом забуваєш, що є інший реальний світ, де панує недовіра і страх, де природа очікуючи від людини підступу, сторониться її і намагається чимдуж сховатись від неї. Саме таким мав виглядати едемський сад, коли між людиною і природою існували довірливі родинні стосунки, існували допоки в світ не увійшов гріх і назавжди розділив людину і решту живого сотворіння. І лише тут, на цьому клаптику бразильської землі, звичайна людська сім’я змогла відтворити маленьку модель давно колись втраченого раю.
Ти переходиш з клітки в клітку і від здивування не можеш прийти до тями, і одне-єдине нав’язливе запитання докучає тебе: навіщо Бог сотворив цю нереально красу? Адже ж міг Творець для людини вигадати лише корисливі утилітарні види рослин і тварин. Але ж ні, він творить граціозне фламінго і різнобарвного веселкового папугу, мізерне колібрі і велетенського орла, химерні квіти і незвичайні дерева, маленькі і велетенські ріки, рівнини, западини і гори – одним словом розмаїтий і різнобарвний світ, який не вкладається в людську уяву. І лише згодом починаєш розуміти, що Бог – Художник, найвеличніший і найгеніальніший Художник безмежного всесвіту і усю цю красу, яку людина ніколи не зможе повторити, Він з великої любові подарував людині. Втішайся людино, люби, бережи і примножуй – це все твоє.
Враження направду надзвичайні, але й тут – не була би Бразилія українською Бразилією, якби навіть серед тваринного світу не надибав би алюзій з Україною. Лиш трохи піднімаєш голову догори, як на тебе витріщились два українських папуги, опірені в кольори національного прапора, правдиві синьо-жовті й оторопіло зупиняєшся, очікуючи від них звичного «Слава Україні». А далі ціла колонія цих птахів-націоналістів і всі синьо-жовті, і всі намагаються тобі щось сказати, і не просто українською, а ще й бойківським діалектом. Ось така вона дивовижна українська Бразилія або бразилійська Україна.
Р.S. Серце краялось, коли відбирав світлини для ілюстрації, бо кожна цікава і кожну хотілось би оприлюднити, але як свого часу сказав класик «не було на то ради». І ще одне – вже перед тим як виставляти все це в неті, випадково переглянув як парк відвідала група московитів. Крики, улюлюкання, вереск так вистрашили довірливих пташок, що ті позабивались у найдальші простори кліток. Ну не можна дикунів впускати між культурних звірів.
(Далі буде)
