Де ви, ровесники Незалежності?
Де ви, ровесники Незалежності України?
Вже двадцять літ існує незалежна українська держава – мрія багатьох попередніх поколінь. Вже виросло покоління українців, що народилися в незалежній Україні.
Але не раз під час теперішніх багатолюдних подій хочеться вигукнути: Де ви, ровесники незалежної України? Де ви, двадцятилітні діти її?
Особливо це запитання стукає в серця старших, коли доводиться проводити в останню путь тих, хто все своє життя присвятив Україні та мрії про її незалежність. Внаслідок невпинного бігу часу, все частіше прощаємося з видатними особистостями України.
Ось нещодавно довелося віддавати останню шану таким великим українцям, як Борис Возницький та Ірина Калинець. Люди – мов цілі епохи духовності! Обереги української культури й українського духу!
Та у велелюдному супроводі їх на вічний спочинок так мало було молоді, хоч, здавалося б, у нашому суспільстві приблизно половину населення становлять саме молоді люди. Чому так мало молоді прагне прилучитися до неповторного моменту нашої історії? Чому так мало прагне, буквально, з рук в руки прийняти від тих, що відходять, естафету любові до України?..
Хочеться звернути увагу молоді, яка не є байдужою до долі Вітчизни, що є ще серед нас видатні українці, які все своє життя присвятили виборюванню української незалежності. Ще живуть поміж нас (хоч їх стає щораз менше) яскраві постаті тих, хто, будучи двадцятилітніми хлопцями й дівчатами, всі свої стремління поклали на вівтар служіння Україні. Це покоління досягло вже вісімдесяти-дев’яностолітнього віку. У наступні покоління вже мало було такого яскравого величного запалу!
Дивно, чому навіть ті, хто вникає в нашу історію, прагне довідатися про раніше замовчувані, сфальсифіковані сторінки історії, не користає з нагоди почути цю історію від її живих учасників? Чому так мало тих, хто спішить зустрітися, багато довідатися, ближче поспілкуватися з представниками старшого, воістину героїчного, покоління? Адже ще трохи – і вони покинуть нас, і вчитимемось по більш чи менш правдивих книгах про них!
Молоде України! Користайте з того, що є ще поміж нами такі велети духу як Ольга Ільків і Любомир Полюга, Дарія Гусяк і Юрій Шухевич, Богдана Пилипчук і Ярослава Заневчик та інші, вже не так багаточисельні наші герої!
Погляньмо на декого з тих, хто сімдесят літ тому були молодими, поставмо себе на їхнє місце і запитаймо самих себе: а чи ми такі ж?
Чи здатні ми самоутверджуватися з чудовим гаслом “Бог і Україна”, під яким зростали і творили попередні покоління, чи будемо мавпувати віяння з інших країн, які далеко не високою духовністю відзначаються? Іноді таке мавпування веде не лише до обездуховлення, а й до явної деградації, як це ми бачимо на прикладі т.зв. угрупування “femens”. Прикро, що молоді дівчата з того угрупування не лише не мають духовних і українських засад, а й втратили цнотливість і природній жіночий сором. Своїми безсоромними діями вони дискредитують добрі ідеї, за які нібито виступають. Схаменімося!
Вернімося до духовних джерел, глибину яких засвідчили представники попередніх поколінь! Зачерпнімо з їхніх знань і досвіду! Звернімо увагу, що, мабуть саме для того, Господь в переважній більшості дарує їм не по літах світлу пам’ять. Користаймо з того…
Особливо добре робити це в час святкування роковин нашої Незалежності. Уважне ставлення до славного минулого нашої Вітчизни – це найкращий дарунок Україні в її День Народження!
