Йосиф Сірка
Вже 9 років Україна страждає від неоголошеної Росією війни українцям. Розпочалась вона «допомогою» російського війська тзв. руZZкоязичним, а з 24 лютого 2022 р. вже повно-масштабною аґресією їх «визволення». Попри те, що лише за останні понад 300 днів загинуло понад 100 тисяч, а поранень зазнали, певно, вдвоє більше окупантів, про «визволення» вже забули – воно виявилося «визволенням» від житла, від спокійного життя та й самого життя. Незаперечні ” приклади визволення» залишились на руїнах Маріуполя, Бучі, Ворзеля, Харкова, Херсона, Ізюма, Бахмута, Сіверського Донця та сотень інших міст та сіл України, які залишаються свідками того, що фашистському режимові Кремля йдеться не про російськомовних громадян України, але про Ґеноцид українського народу, який іпмерське керівництво РФії відверто оголосило з початком аґресії.
Нагадаємо, що 9 років тому «причиною» розпочатої війни Росією було оголошено руzzкий язик, який в той час вживався не тільки великою частиною українців сходу країни, але й у найвищих держаних інституціях, включно з урядовими посадовцями та у ВР України. П’ята колона навіть у парламенті відмовлялася користуватися державною українською. Іншими словами, ніхто не забороняв цей язик, оскільки українці, на той час, навіть не могли збагнути, що хтось може заборонити комусь рідну мову. Тобто, саме українці зазнали на власній долі заборону не тільки розмовляти, але писати своєю мовою протягом сттоліть.
Здається історія не знає прикладу, щоб така велика нація, якою була і є українська, зазнала стільки забороно: друкувати книжки, писати, вживати на театральній сцені, в церкві та навіть вдома. Тому українці з повагою ставляться до етнічних мов, існування яких ґарантує Українська Конституція. Після ухвалення закону про державну українську мову саме аґенти Кремля пожвавили свою пропаґанду про потребу «другої державної», через яку хотіли повернути колесо історії.
Незнання історії нації проявилося не тільки на поведіннці п’ятої колони, але й у вчинках багатьох політиків в Україні. З одного боку, були політики, які були ознайомлені зі спражньою історією України (Кравчук, як ідеолог компартії був обізнаний не тільки з історією, але й діяльністю десидентів), тож і пристосувалися швидше до реальної ситуації, коли дійшло до розпаду комуно-імперії. Дехто дуже повільно приходив до переконання, що найбільшій імперії другої половони ХХ-ого ст. настав кінець, а у декого й досі появляються фантомні болі за імперією.
Незнання власної історії, як найбільша спадщина 400 річного перебування в колоніяльному стані України, найбільше проявилося саме на мовному ґрунті. Тому й не дивно, що після відновлення державної Незалежности, питання мови відкладали на пізніше, що аґенти Кремля, на чолі п’ятої колони , майстерно використовували, а, як свідчить сьогоднішня практика у ЗМІ, успішно далі практикують.
24 лютого 2022 р., при повномасштабному вторгненню на українську суверенну територію, московської орди ще лунали виправдовування аґресії РФ, мовляв, йдеться про «визволення» «російськомовних». На жаль, самі ж російськомовні ні словом не заперечували, що їм ніхто не загрожує, що вони розмовляли на мові, яку знали. Нацистські російські пропаґандисти швидко зрозуміли, що з «визволенням» вони далеко не дійдуть, оскільки їхні збройні сили стали вбивати саме тих, кого мали визволити.
Дуже сумно стверджувати, що на дев’ятому році вбивства, в першу чергу російськомовних українців, ще й досі залишаються молоді люди, які надають перевагу мові вбивці, гвалтівника, злодія, руйнівника, найбільшого злочинця сучасного світу. Розбомблений маріупольський театер зі сотками невинних жертв дітей, жінок та старших людей повинен був стати пунктом, коли потрібно було зректися мови окупанта. Московський фашист саме свідомим знищенням маріупольського театру продемонстрував нелюдський підхід до беззахисних людей, яких 8 років тому назвав «соотєчественніками».
Після подололання числа 300 днів бомбардувань, запусків по містах та селах України найрізноманітніших ракет, навіть зі забороненими бомбами, у ЗМІ досі не відчувається підтримка переходу на державну мову. Підступний ворог, через своїх аґентів з колишніх оліґархічних каналів, ухитрився знайти спосіб, як «заанґажувати» до використання мови аґресора, щоб «не налякати» патріотичні сили. Звичайно, в тому послужив приклад відомого з різних контроверсійних інтерв’ю Д.Ґордон, який хвалиться великим числом своїх підписників.
Можна цілковито зрозуміти людей старшого покоління, зокрема військових, як, напр. Р.Світан – уродженець Донецька та ін., з яких дехто навіть не проживав в Україні і на сьогоднішній день не настільки володіють українською, щоб нею виступати по телебаченню, чи радіо. Але ж маємо низку журналістів, які ще до недана виступали тільки українською, а потім – під заманку «ширшого кола» (або: щоб і на території ворога почули правду), запровадили власні канали на You Tube мовою, якою щодня видають накази на вбивство українців.
А можна було очікувати від отих «поліґлотів» виконування Закону про державну мову України, що допомогло б тим російськомовним, які вже проявили сміливість і заговорили українською. З незрозумілих причин і намірів, майже всі телеканали та радіо, в українські програми вривається мова ворога, якою заставляють людину слухати інформацію, яка його цікавить, мовою аґресора і окупанта. В цивілізованих і демократичних країнах, якщо журналіст проводить інтерв’ю з якимось чужим фахівцем, чи людиною, яка не володіє мовою відповідного каналу, чи газети, перекладає відповіді на мову відповідного каналу – чеського, польського, французького та ін., а в Україні чомусь навіть американських, німецьких та ін., заставляють розмовляти російською.
Складається враження, що українські канали, через російськомовних екпертів, з їхнім аналізом стану на фронтових лініях та можливостями і перспективами можливих наступів ЗСУ, намагаються донести до ворога в його ж мові, мовляв, щоб перекладач не міг щось перекрутити!
А цілком можливо, культурно і справедливо, стосовно українського слухача, перекласти фахові знання українською. Саме цим українські ЗМІ допомогли б тим громадянам України, які переходять на «солов’їну» і перспективи визволення їх цікавлять більше, аніж зазомбованих аґресорів.
Здається, що «численні» підписанти на ґордонівські інтерв’ю не дуже реаґують на путінських виборців, бо ж вже, невдовзі, буде рік здичавілого нападу монгольських нащадків. То питання слід ставити отим продовжувачам політики руZZкого міру, які так вперто, але ворожо, ставлятьсяь до української мови. Справа не тільки в окремих військових фахівцях, політологах, політиках, але й у цілих редакціях таких як Freeдом, УНІАН, які відповіді учасника інтерв’ю українською, вже з першого слова перекладають на ворожий язик, певно, щоб не викликати петреконання, що українською можна також розумне сказати!?
Поведінка журналістів ЗМІ (зокрема на різних каналах) дуже нагадує поведінку людини, яку охопив сидром перевтілення: Чоловіка лікували на психіатричному відділеннні в лікарні вже місяць. На запити лікаря: Хто ви?, він відповідав, що миша. Але після 30 днів від відповів: Пане Докторе, що ви таке питаєте – я ж людина!
Лікар через годину ще раз його запитав і отримав ту саму відповідь. Він сказав чоловікові: Ви повністю вилікувалися і тому можете йти додому, попрощася з ним і дав посвідку. Через півгоди чоловік прибіг і увірвався переляканий до кабінету лікаря. Той схопися з кріла, бо думав що може колишній пацієнт забув щось із своїх речей. «Що сталося? Щось забули?» «Ні, пане докторе, я ваийшов на вулицю і хотів дійти на зупинку автобуса, а тут переді мною став кіт – мов лев». «Пане Іване, але ж ви знаєте, що ви не миша? Ви ж людина!» «Та це, правда, але про це знаємо лише ми – ви та я!»
Чи дійшло до «поцінувачів» руZZкого язика в ЗМІ, що вони б мали служити, в першу чергу, надові України і звертатися й інформувати його державною мовою, а не мовою, яка послужила «приманкою» найогиднішого злочинця Европи за останніх 500 років. Невже ж українським журналістам нічого не каже факт, що руZZкий мір приніс до Якутії «великую руZZкую культуру», яку якутянин «звічнив» у створених із людських фекалій («заощадженого» – вибачте – гівна ) фіґури тварин! А може слід і декотрим журналістам нагадати, що час «необятних», могучих, всесильних» проминув – це ж в же 2023! ХХІ-ого ст.!!!
29.12.2022
