З 2023 року один із головних постулатів воєнної справи — «територію бере під контроль піхота» — проходить болючу ревізію просто на наших очах. Світ змінюється, і ось чому:
1. Смерть «лінії зіткнення»
Завдяки надвисокій щільності дронів нейтральна смуга розширилася з 500–2000 метрів до 30–50 кілометрів. Це тепер суцільна «кіллзона». Класичної лінії фронту майже не існує. «Прапоротики» (встановлення прапора на руїнах) перетворилися на разовий перформанс для TikTok, а реальний контроль над територією все частіше тримають повітряні та наземні дрони.
2. Світові стратегії: Іран та Україна
Зараз ми бачимо два підходи до нової реальності:
США та Ізраїль (кейс Ірану): Намагаються реалізувати концепцію «безконтактної перемоги». Результат війни вирішується масованими високоточними повітряними ударами та всіма видами розвідки. Мета — мінімізувати втрати, яких не уникнути в наземних операціях.
Україна: Ми реалізуємо «проміжну» стратегію. Але, на жаль, не від хорошого життя, а через дефіцит живої сили та важкого озброєння (наприклад, балістичних ракет середньої дальності).
3. Хто має заходити в «кіллзону»?
Моя суб’єктивна думка: зовсім без піхоти поки не обійтися. Але «піхотою» в зонах ураження мають бути не мобілізовані, якими хаотично «затикають дірки», а нечисленні, проте надпрофесійні підрозділи категорії «елітний спецназ».
У них менше втрат, а ефективність — на порядки вища. Можу привести багато прикладів.
4. Як робити прориви?
Як здійснювати оперативні прориви в таких умовах? Мабуть, так, як це робив Генштаб у 2022 році: ударами по логістиці, які створюють нестерпні умови та змушують противника відходити самостійно.
Головний висновок
Щоб це працювало, нам потрібно прибрати хаос в управлінні.
Як і 4, і 10 років тому, актуальним залишається золоте правило:
Одна операція — одне з’єднання — один штаб. Яке нажаль не працює.
Сподіваюся, що в кабінетах, де розробляються воєнні теорії, це розуміють так само чітко, як і на «нулі».
