Братська нарада шпигунів у рясах в Аммані
Після довгих інтриґ Москви в столиці Йорданії місті Аммані пройшла закрита нарада високої аґентури Служби зовнішньої розвідки РФ і ФСБ, названа для конспірації Зборами предстоятелів і делегацій помісних православних церков.
Нараді для того, щоб назватися Собором, не вистачило кворуму: з 15 церков на нього прибули глави тільки чотирьох – патріарх Єрусалимський Феофіл, Московський Кіріл, Сербський Іриней і глава Церкви Чеських земель і Словаччини митрополит Ростислав.
Глава Польської православної церкви митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава (Міхал Грицуляк) хотів, але не приїхав, щоб не «палити» зовсім контору. Його і так вже викривали як аґента служби безпеки в період соціалізму з позивним «Юрек». Якщо врахувати, що Польська православна церква була в 1948 р розпущена і заснована заново Сталіним, то немає нічого дивного в тому, що її єпископат висів на «гачку» не тільки у спецслужб Польщі, а й СССР. Митрополит цих своїх гріхів не заперечив і заявив, що немає гріха, який не можна спокутувати. Оскільки в Амман він не прилетів, але делеґацію від своєї церкви надіслав і визнати Томос і автокефалію ПЦУ відмовляється, то процес спокути ним гріхів йде зиґзагоподібно. Схоже, він зараз працює як подвійний аґент і веде тонку гру, в рамках якої відправка делегації на секретну нараду в Амман була неминучою.
Подібний інтерес до цієї наради проявила і Румунська церква, яка теж прислала в Амман свою делеґацію з митрополитом Тирговіштскім Нифонтом для спостереження зсередини. Схоже, не тільки розвідки Польщі та Румунії, але також Константинопольський патріарх отримають повний звіт про нараду, яку можна вважати цілком канонічною, оскільки начальник і головний резидент патріарх Кіріл (Гундяєв) на неї прибув.
У складі свити Гундяєва в Амман прилетів і митрополит Онуфрій, який очолює УПЦ (МП), яку ніхто самостійної церквою не визнає. Навіть Московський патріархат офіційно повідомив, що Онуфрій прибув у складі делегації РПЦ. Він на нараді пнувся і розповідав, що у нього з дозволу Москви нібито є по факту автокефалія, однак, Томос не показав.
Митрополит Ростислав Чеських земель і Словаччини був наймолодшим з ієрархів на нараді. Народився він в 1978 р і став главою церкви в 2014 р Це маленька церква – близько 60 тис. прихожан, з цікавою історією. Виникла вона після розпаду Австро-Угорської імперії і почасти як білоемігрантська церква, але основною базою її були українські парафії в Закарпатті. Після радянської окупації Чехословаччини в ній почали кадрову чистку, а коли Сталін посварився з Броз Тіто, то зовсім вивів її з управління Сербського патріархату і передав Московському. Комуністу Тіто церковні округи в Чехословаччині були ні до чого, а ієрархи сучасної Сербської церкви про те скорочення своєї канонічної території згадувати не люблять.
Причина очевидна — від Сербської церкви ще з 1960-их прагне відокремитися церква Північної Македонії, а тепер і Чорногорії. Процес розпаду церковних імперій у православних почався пізніше, ніж у католиків, але почався, і багато в чому через прецедент з Україною. Так що, митрополит Сербський Іриней прилетів в Амман не стільки через зв’язки зі спецслужбами РФ, скільки через власну потребу. Це не секрет ні для кого, в тому числі для Москви. Глава відділу зовнішніх зносин РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон про це прямо сказав напередодні наради.
Патріарх Єрусалимський Феофіл прилетів в Амман як господар, оскільки Йорданія – це його канонічна територія. Власне, вихідний план Кремля полягав в тому, щоб провести великий Вселенський Собор, на якому засудити Вселенського патріарха Варфоломія, а також українських, чорногорських та інших розкольників і відщепенців, але так, щоб не запідозрили в цьому «руку Москви». Тому ініціатива повинна була виходити не від Москви, а сам захід мав проходити подалі від РФ і ближче до святих місць. Греція відпала геть, бо Елладська церква визнала автокефалію ПЦУ. Отож, залишалися тільки східні патріархи.
З Олександрійським патріархом Москва теж посварилася через визнання Томосу для України. Антіохійський патріарх, який сидить в Дамаску і підтримує Асада, — фіґура вкрай одіозна. До того ж, ніхто не знає, як може обернутися лінія фронту в Сирії, а будь-яка опозиція, світська або релігійна, суворо спитає з нього, якій армії служив і кого благословляв. Зваживши всі «за» і «проти» з ним вирішили не зв’язуватися, так би мовити, через анкетні дані.
У підсумку вибір Москви впав на Єрусалимського патріарха Феофіла. Для його залучення до процесу довелося зробити багатоходову операцію. Спочатку в аеропорту Шереметьєво затримали громадянку Ізраїлю Нааму Іссахар 1993 року народження, що летіла з Індії з 9,5 г коноплі, за що їй в жовтні 2019 московський суд присудив сидіти 7,5 років в колонії строго режиму в РФ. В результаті одним з посередників в переговорах між Ізраїлем і Росією став Єрусалимський патріарх, який особисто привіз до Москви прохання про її помилування.
В результаті дівчину обміняли на передачу РПЦ садиби “Олександрійське подворьє” в Єрусалимі і на ініціативу патріарха з проведення собору, з якою той і виступив в листопаді 2019 р. Нетаньягу першим підписав папери 30 грудня про передачу садиби, а Путін 29 січня помилування Іссахар. Фактично патріарх Феофіл з нав’язаною йому ініціативою собору став ґарантом угоди на той випадок, якщо Москва вирішить прокинути ізраїльтян і не відпустити дівчину. У відповідь патріарх Феофіл свою ініціативу теж би згорнув.
Але Москва була дуже зацікавлена в проведенні собору, і угода відбулася. Більш того, коли патріарх Феофіл прилетів з проханням до Москви йому тут же видали премію від російського Фонду єдності православних народів. Розмір її невідомий. У 2018 році вона становила 250 тис. доларів. Для Кремля все складалося непогано, ось тільки від ідеї проведення собору в Єрусалимі довелося відмовитися і зупинитися на Аммані, місті, яке прямого відношення до християнських святих місць не має.
Але це була не найбільша неприємність. Набагато більшою стало те, що провести «Вселенський собор» не вдасться, оскільки кворуму не було, і він перетворився в закриті збори аґентів впливу і шпигунів Кремля під наглядом інших розвідок. Патріарх Феофіл, який як господар території відкрив це засідання, так і сказав: це не собор, а «братська нарада». Треба розуміти, братських розвідок і небратських контррозвідок.
Одні тільки серби тинялся на ній зі своїми потребами і запобігливо дивилися на резидента Ґундяєва, в надії, що він явить чудо і не допустить відділення від них церков Чорногорії та Північної Македонії.
Оскільки проект з «Вселенським собором» провалився, то все розпланували в прискореному режимі закритої наради: 25 лютого заїзд та поселення учасників у фешенебельному готелі «Fairmont», 26 лютого — саму нараду, а на наступний день — всі по домівках і аудієнція для обраних в палаці у короля Йорданії Абдалли II. Але на практиці все пішло в ще більш прискореному темпі. Уже ввечері 26 лютого Абдалла II дав аудієнцію учасникам цієї «братської наради», яким між собою стало зовсім нудно, бо говорити нема про що, і вони пішли подивитися на короля. Йому теж було цікаво поглянути на шпигунів у рясах.
Те, що московська затія з «Вселенським собором» провалилася і закінчилася нудною «братською нарадою» досить наочно показало: боротьба Москви з Вселенським патріархом Варфоломієм та Україною нікому в світі православних ієрархів особливо не цікава. Так само стало зрозуміло, що жахіття, які мучать сербських ієрархів, — це їхня особиста проблема і не треба її перекладати на інших. Потурбуватися їх жахами згодна тільки РПЦ, але на своїх умовах. Головне з них: Сербська патріархія має поклястися, що визнає ПЦУ автокефальною і канонічної церквою тільки тоді, коли все мертві встануть з могил. Сербська патріархія клятву дати згодна, але натомість вимагає від Московської, щоб та не допустила отримання автокефалії церквами Чорногорії та Північної Македонії. В результаті РПЦ, щоб утримати на своєму повідку Сербську церкву, починає все більше наїжджати на Константинопольського патріарха, вимагати перегляду його повноважень і погрожує влаштувати велику «братську» війну за переділ церковних округів.
В результаті складається враження, що РПЦ зібралася вгробити і дискредитувати православ’я подібно до того, як КПРС вгробила і дискредитувала соціалістичний і робітничий рух. На даному етапі «братської боротьби» учасники наради в Аммані прийшли до висновку, що собор збирати ще рано, а треба спробувати в кінці року зібрати конференцію «братніх церков», щоб перерахувати «баґнети». Зрозуміло, при братському фінансуванні її проведення РПЦ. Схоже, Фонд єдності православних народів ще чекають великі витрати і не тільки на премії.
