У цьому місяці до Палати представників США був внесений законопроект під назвою: “Боротьба з іноземною пропагандою і дезінформацією, закон 2016 року”. Два співзасновники — конгресмен Адам Кінзінгер (R-Iлінойс) і конгресмен Тед Лєу (D-Каліфорнія) — не робили секрету з того факту, що законопроект спрямований зокрема проти російської дезінформації про Україну. Просто сказати, що дії з боку США, котрі повинні протистояти радянсько-російській пропаганді, давно назріли — значить нічого не сказати. Якби Америка діяла відповідно майже на століття раніше, багато неприємностей і, що більш важливо, нечесності можна було б уникнути.
Як терор заохочувався Леніним і його наступниками, так радянсько-російська пропаганда та дезінформація, були і продовжують залишатися прикметною рисою режимів. Радянсько-російський рекорд на український голод-геноцид 1932-33рр є яскравим прикладом. На сьогоднішній день вони заперечують його існування. Вони зайшли так далеко, що очистили свій власний перепис 1937р. і маніпулюють результатами перепису 1939 року. Іншим прикладом може служити масове вбивство польських офіцерів у Катинському лісі. Довгий час вони звинувачували нацистів. Всього лише кілька років тому росіяни , нарешті, символічно визнали провину Сталіна.
Захід і, зокрема, США (лідер Заходу) просто закривали очі. Іноді навіть співпрацювали. Одним таким яскравим прикладом стало співробітництво Департаменту юстиції США з Управлінням Радянської Генпрокуратури в кінці 1970-х і 1980-х років в де-натуризації і депортації американських громадян, іноді, в СРСР для виконання вироку смерті. Сов`єти фабрикували свідчення і документацію. Очевидці свідчили перед радянським прокурором, а оригінали документів залишалися в сейфі представника радянського посольства. Американська судова практика більше не включала в себе право протистояти своєму обвинувачу або судовохімічній експертизі документації. Насправді Сов`єти навіть порушували справу на підставі звинувачення в пропагандистських виданнях.
Точно так само західний науковий світ зіграв не таку вже несуттєву роль в цій кампанії. Студентські містечка, що рясніли вразливими і ідеалістичними умами, стали жертвами недобросовісних викладачів і агітаторів, деяких просто наївних — «корисних ідіотів» Леніна, але багато було таких, які отримували вигоди від СРСР. Радянська пропаганда росла як гриби після дощу, потрапивши на родючий грунт і породу бажаючих пропагандистів на Заході. Використовуючи марксистські доктрини проти експлуатації і революційні гасла, вони працювали запоєм в одурманенній Америці. Визнаючи, що пропаганду було не так легко продати, Сов`єти витратили величезні суми при вербуванні нових агентів. Часто насильство супроводжувало революцію.
А потім Радянський Союз розпався і на його місці, здавалося, виникла демократична Росія. Тільки там не було нічого демократичного в тій Росії. Росія вдалася до СРСР в теорії, практиці та прагненні терору, пропаганді та дезінформації. Радянська історія стала російською історією. Радянська практика стала російською. Пропаганди та дезінформації ніколи не зменшилося ні на йоту.
Сов`єти, а за останні 25 років їх російські наступники, були експертами в цій практиці. Їхні фабрики дезінформації досягли успіху у фабрикуванні документів. Їхні історичні архіви не були ні архівними. ні історичними. Вони стали корисним інструментом для вигадування фабрикацій. Тож не дивно, що навіть об’єктивні, здавалося б, професійні дослідники виявляли, що важко прийняти той факт, що будь-який документ, в так званому радянському архіві необхідно оцінювати скептично.
Радянсько-російські архіви дійсно включають справжні документи, але історія СРСР і Росії не допускає презумпції достовірності. Сфабриковані документи були розміщенні серед справжніх, щоб надати виду справжності підробленим паперам. Таким чином, навіть, здавалося б, справжні документи з радянсько- російських архівів повинні бути перевірені судовохімічною експертизою, за допомогою ідентифікації і т.д.
Всі вони — агенти та нове покоління «корисних ідіотів» – були реалізаторами радянсько-російської дезінформації. Це особливо видно в світових наукових колах. Деякі з них були більш підпільні в своїй ідентичності і цілі, інші явно належали до радянських товариств дружби або висловлювали свій марксистській ухил. Американці українського походження та українські канадці мали свою частку обох. Багато імен відомі. Їх платформа часто надавалася іноді мимовільними, але частіше компенсованими співучасниками. Адже СРСР, а потім і Росія, витратила та продовжує значно витрачати кошти на пропаганду і дезінформацію. Це суть гібридної війни.
Однією з найбільш популярних цілей радянсько-російської пропаганди було змагання за незалежність українського народу, а зокрема, визвольна боротьба Організації Українських Націоналістів (ОУН) і її Української Повстанської Армії (УПА). Сов’єти представили фашистську діатрибу проти ОУН ще в 1930 році, а потім додали антисемітську, терористичну, братовбивчу. Подібна тактика була примінена щодо УПА. Пізніше, величезна пропаганда була направлена проти української діаспори, яку вони обзивали “бандерівськими” військовими злочинцями. Навіть націоналістична молодь української діаспори називалася радянською пресою не інакше, як “Гітлерюґенд”.
Активна кампанія інформаційного протистояння дезінформації є необхідністю. Будемо сподіватися, що правда переможе. Але, це має мало шансів, якщо не знаходяться емісари правди. Мовчання ж є згубним, як і сама дезінформація. Принаймні, цей акт Конгресу США є першим кроком.
23 травня 2016 року Аскольд С. Лозинський
