Тарас Колісник
В українському інформаційному потоці відчутні спроби творення певних міфів з різними цілями – нерідко вельми загрозливими…
Днями низка рейтингових українських видань опублікувала матеріал з підсумками дослідження якогось, нікому невідомого аналітичного центру. Темою дослідження обрано примітивне, але як на сьогодні реальне питання – якщо Росія вирішить зненацька захопити країни Балтики, то як швидко їй це вдасться і чи зможе НАТО протистояти їй? Заголовки чи лідтексти тут же буквально верещали: це трапиться за три дні, за 60 годин…
Щось підозріле затаїлося у самій появі цих публікацій. Що за центр? Чию явну провокацію вирішили тиражувати українські журналісти? Де і які інші його дослідження мали вплив на якісь кола?
Дізнаватися, хто фінансує цей центр, вважаю, справою даремною і мало реальною. Публікації з’явилися – отже, цього достатньо.
Кілька слів про саме «дослідження». У ньому вказується, що група американських військових офіцерів і цивільних чиновників взяла участь у якихось військових іграх (у самому першоджерелі – «симуляціях») у період з літа 2014 до весни 2015 року і прийшла до певних висновків. Зокрема, що у російських військових значно вищий потенціал на своєму північно-західному напрямку, ніж у НАТО, для того, щоб блискавично здійснити таку операцію у цьому регіоні. Що географічна близькість республік Балтики до російських кордонів така, що це створює «географічну незручність для НАТО». Врешті-решт мовиться про те, що «у разі розвитку подій за найгіршим сценарієм, армія РФ може зайти в ці міста (столиці прибалтійських республік – авт..) за 36 годин»(!).
Натомість повідомляється, що «країни НАТО серйозно скоротили свої оборонні бюджети і чисельність армії», «НАТО має 12 батальйонів у країнах Балтії, проте сім із них є надзвичайно легкими, у них відсутня тактична мобільність, і вони погано оснащені для боротьби проти броньованого противника. Крім того, НАТО не має в регіоні жодного основного бойового танку».
При цьому подається низка інфографік з різними даними про збройну оснащеність по обидва боки можливих протистоянь – ну, як це годиться для переконливості у такого роду опусах.
Більше у тих «висновках» нічого істотного не знаходимо.
Якби не посилання на якийсь аналітичний центр та не вказівка на те, що він «американський», то склалося б враження, що передається балаканина за пивом пропутінськи налаштованих чоловіків з мілким айкю десь у московській «наливайці».
Скидається на те, що автори «дослідження» (якщо таке справді проводилося) примітивно уявили собі такий ось сучасний «бліцкриг», перескочили через усі передумови, всі етапи, котрі б мали призвести до таких нападів, і ось моделюють таку, геть переможну ситуацію. Кордони близько, у Росії військових з’єднань більше, танків, літаків, фізичної сили просто не порівнювано більше – та всю ту Прибалтику шапками закидати досить.
Автори абсолютно не допускають, що є різниця між окупацією Криму, де Путін вдався до «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків, і веденні гібридної війни на Донбасі – з брехнею про «невикористання регулярних» військ. У цих регіонах бодай вдалися до імітації якихось трьох «референдумів», – щоб згодом прикриватися ними, виправдовуючи свою агресію.
А вторгнення в балтійські республіки було б відвертою агресією, значно більшим викликом світові і, зокрема, НАТО. До якихось референдумів Росія апелювати вже не могла б. Тому світ реагував би на це по-іншому, не розраховуючи лише на потужність військових формувань самих республік і НАТО, котрі там є зараз.
Натомість автори з самого початку пропонують варіант, за яким немов зовсім припинили діяльність усі західні і натовські розвідки. Немов згоріли всі супутники у космосі, здатні синхронно передавати відео про будь-яке найменше переміщення наземних військових угрупувань аж до фігури кожного танкіста над люком. Немов не буде спротиву від населення цих республік – такого ж, як у сталінсько-фінську війну, котра закінчилася з фіаско для Кремля. Чомусь у тому «дослідженні подаються» інфографіки про кількісний склад лише військових формувань, що в межах десятків тисяч. А мільйони громадян, на думку авторів, – не в рахунок.
Автори також кажуть про невигідність географічного становища для НАТО. Ну, так начебто у цьому є велика заслуга Росії та її військових! Чи навпаки – недопрацювання сил НАТО. Географія якою є, такою є. Вона лише певний фактор для військових стратегів, котрим належить його врахувати при плануванні своїх дій. І ще невідомо, хто з них буде кмітливішим при будь-яких кількісних перевагах когось одного.
Та й що тепер таке «географічні кордони» в межах одного такого континенту, як Європа?! Якщо у тих «симуляціях» і справді брали участь військові, то вони перші мали б сказати, що виставляти кордони як фактор смішно. Тому й викликає сумнів у тому, що таке дослідження справді проводилося.
А ще спробуймо уявити, як фізично «військові офіцери і цивільні чиновники» «з літа 2014 р. по весну 2015 р» гралися у ту «гру». Тобто, приблизно раз на тиждень вони винаймали майданчик у якомусь американському «SportLife», ділилися на дві команди – з урахуванням даних про кількість батальйонів у росіян і в НАТО – і розігрували спроби нападів… І так майже рік. Але саме так, цілком серйозно, нам подається метод «дослідження».
Хто собі уявляє, що таке зблизька американський сержант чи американський офіцер, чи цивільний американський чиновник, той скаже, що припустити участь когось з них у таких хлоп’ячих дійствах можуть тільки росіяни у своїх найслабших фільмах.
Але на мить все ж спробуємо таке припустити.
За логікою і схемою таких «аналітиків» можна багато ще чого «намоделювати». Ну, скажімо, як швидко Румунія б окупувала Молдову, Азербайджан – Вірменію, Британія – Ірландію? І так далі. Якщо так брати – ось зараз, ось сьогодні – виступити і напасти, то як швидко? Ось таке «інтересне» питання! Але ж це не більше, ніж маячня любителів пива з числа маргіналів, що за одним застіллям ще не «дійшли до ручки». Останні хоча б не називають свої балачки «дослідженням».
Путін непередбачуваний, брехливий, недалекоглядний – у світі це всі визнали. Але для серйозних аналітичних кіл мало б бути пріоритетним моделювати усі варіанти протистоянь йому – на будь-які, навіть найбільш неймовірні його дієві прояви, з використанням військових ресурсів, пропаганди і т.п..
Хоча автору цих рядків не раз доводилося зустрічати західні дослідження», котрі підносяться з певною помпою, як у нас кажуть, з надутими щоками, а насправді просто позбавлені здорового глузду. Скажімо, досліджено, що у засмаженій з двох яєць яєчні стільки ж калорій, скільки у восьмилітровому відрі води та в інших харчах. Повірте, ціле дослідження на тему калорійної пропорційності харчопродуктів! Таким чином вам належить щоранку визначатися – з’їсти ту яєчню чи… перехилити на себе та випити відро води… Часи середньовічної схоластики часом оживають.
Проте чому так званий «аналітичний» матеріал з’явлється на людях лише зараз? Адже у ньому сказано, що «ігри» чи «симуляції» велися з літа 2014 до весни 2015 року. Його так довго узагальнювали? А що, власне, узагальнювали? Дані, які там наведено в тих інфографіках, озвучено значно раніше і легко знаходяться в Інтернеті. Думати, що взагалі дані про військові підрозділи на певних територіях і здобуття цих даних – це така неймовірна таємниця, можуть тільки громадяни пострадянського простору (та й то старшого покоління), а не європейці чи американці. Насправді для узагальнень і написання всього тексту «дослідження» вистачило б максимум тижня. Та тільки чомусь на початку лютого 2016 року повідомлення про цей дитячий «бліцкриг» «вкидається» у наші ЗМІ. При цьому, зрозуміло, повідомлення пролінковано посиланнями на певний «сайт», а в ньому на одній з кількох полиць виставлено текст першоджерела… Все обставлено, все майже достовірно.
Або, скажімо, чому раптом обирається Прибалтика як об’єкт нападу? Начебто аж таких ревнощів до неї Кремль не проявляв, як щодо України. Ну, зрозуміло, треба якось завуалювати справжній об’єкт «інтересів». Та це вже майже дрібниці. Неважливо, на кого нападе Росія, важливо, як швидко окупує, – все питання у цьому.
Можливо, авторам варто було б нагадати про те, що Путін ще рік тому якось сам сказав, що в багато які столиці він увійде за три дні. А ще перед тим чомусь згадував Гебельса. Справді, саме Гебельсу належить теза про те, що чим зухваліша брехня, тим швидше чи легше в неї повірять. То який сенс тепер це обставляти якимись твердженнями «аналітиків»?
Але ось нам пропонується цей черговий легкий і дешевий трюк.
Тобто, якщо він вдасться, то нам належить повірити, що: а) російська армія найпотужніша; б) з огляду на нерівність можливостей ніхто з сусідів не зможе себе перед нею захистити, навіть ті, де вже є НАТО; в) НАТО – щось слабке, зі скороченим бюджетом, не готове до швидких і ефективних реакцій; г) бліцкриг, раптовий напад, можливий, реальний, ніякі дії розвідок випередити його не зможуть; д) суто з організаційного боку ніхто ніде не готовий до таких нападів, а Росія якраз готова; е) громадяни, скільки б їх де не було, не зможуть протистояти разом зі своїми військовими; є) Європа і США у військовому відношенні взагалі не насміляться протидіяти Путіну повномасштабно і кардинально – інакше розпочнеться світова війна, ж) з Росією треба якось розмовляти, визнати її право на Крим, на військові агресії в Донбасі і в Сирії, зняти санкції, тримати вигідну для неї вартість бареля нафти і т.д.. Ну, хоча б цього досить. Багато що тут звучить неправдоподібно, але достатньо загрозливо.
Сказати, що міф такого змісту геть втілено в українську чи світову свідомість і досяг цілі, не наважимось. Але кроки у цьому напрямку явно робляться.
