Масштабна фаза війни з московською імперією, що розпочалася 24 лютого, оголила потребу озвучення провідних сенсів нашої боротьби, котрі водночас є й основними сенсами нашого буття. Ми концентруємо свою увагу на основному для сьогодення – незалежності від Московії, звільненні окупованих територій, розгромі кацапської орди. Свого часу цю генеральну мету для підневільного народу вдало сформулював у вигляді гасла Іван Франко, а згодом повторив у знаменитій «Самостійній Україні» (1900) Микола Міхновський: «Україна для українців!». Відтоді й дотепер це гасло, що не містить шовіністичного, ксенофобського чи расистського підтексту, означає лише одне: Україна без окупантів. Без окупантів і їх холуїв.
Однак для вільного й самодостатнього буття нації замало звільнитися від поневолювача. Потрібно створити надійні політичні інституції, котрі б забезпечували належний розвиток і захищали від будь-яких імперських задумів будь-якого колонізатора. Бо історичний сенс буття нації, як писав німецький філософ Ґеорґ Геґель, – «сформуватися у державу». Саме брак чи суттєва слабкість основної такої інституції – державної – значною мірою призвів до московського вторгнення. У 2014-му, з початком російсько-української війни, кожен зміг переконатися в тому, про що попереджали вдумливі аналітики та інтелігенти: Україна (її правлячий клас), здобувши незалежність у 1991 р., так і не спромоглася здобути національну державність, не спромоглася забезпечити політичну суб’єктність українській нації, не спромоглася зробити її повновартісним господарем своєї долі на власній землі, не спромоглася виконати політичний заповіт Тараса Шевченка, збудувавши «свою хату», в котрій тільки й може бути «своя… правда, і сила, і воля». Так утворилася, наполегливо плекана усіма типами влад, сумновідома «ніч державності» (Л.Костенко) – псевдоукраїнська неоколонія із кланово-олігархічним «режимом внутрішньої окупації» (В.Іванишин), вивершенням котрого стала бандитська москвофільська система Віктора Януковича.
Однак по-справжньому ефективною, дієвою, могутньою, зорієнтованою на загальне благо, на інтереси свого народу, може бути лише національна держава (на кшталт Швейцарії, Ізраїля, Японії, Польщі, держав Балтії, Саудівської Аравії, Південної Кореї та ін.). Не імперія (як РФ), не колонія (як Чечня чи Бурятія) чи формально незалежна неоколонія (як Білорусь або чимало країн Африки, Азії чи Латинської Америки). Не випадково, ще німецький філософ Йоганн Гердер вказував, що «найбільш природною державою є держава, яка складається з одного народу із єдиним національним характером». На жаль, і в українському політикумі, і в суспільстві все ще бракує адекватного розуміння поняття національної держави. Що прямо впливає на все ще прикру відсутність у влади зрозумілої суспільству ідеології національного державотворення.
Однак таке розуміння націоцентрична політична філософія й політологія має і постійно пропонує зацікавленим особам. Для прикладу наведемо ті націософські узагальнення, котрі запропонував у своїх працях Василь Іванишин. Їх передумовою є наступна теза: «…доки не буде вирішене головне політичне завдання народу – створення української національної держави, – доти… є і буде неможливим вирішення виключно на користь народу інших проблем (політичних, економічних, соціальних, аграрних, правових, конфесійних, мовних, освітніх, культурних тощо)». Бо український націоналізм учить, що «боротися треба не за ЩОСЬ (пенсії, зарплати, стипендії, соціальні блага, реформи, мандати, посади тощо), а за ВСЕ – за національну державу», за Українську Соборну Самостійну Державу (УССД).
Національна держава – це природне прагнення кожного політично розвинутого народу.
Національна держава – це завершення політичного самоутвердження народу, внаслідок якого він стає повноправним і єдиним господарем своєї долі на своїй землі, своєї держави і влади в ній, своєї країни і всіх її ресурсів.
Національна держава – це політичне утворення корінного народу на його власній території для державного забезпечення своїх інтересів у всіх сферах життя і з метою гарантованого відродження і розвитку, процвітання і буття нації в часі.
Національна держава – це політична система, у якій влада (усі її гілки, структури, посадові особи) є носієм національної ідеї і послідовним захисником національних інтересів свого народу – як у самій країні, так і на міжнародній арені.
Національна держава – це держава, де головним і визначальним критерієм оцінки діяльності кожної владної структури, кожного урядовця, службовця, політика, громадського чи релігійного діяча, господарника, промисловця, бізнесмена, кожного громадянина є добро нації: на користь чи на шкоду їй зроблене, роблене або заплановане.
Національна держава – це та держава, яка діє в ім’я нації: у нашому випадку – в ім’я всіх «мертвих, живих і ненароджених в Україні і не в Україні» сущих українців та всіх чесних громадян України. Тобто діє, пам’ятаючи і виконуючи заповіти предків, задовольняючи інтереси сучасників і дбаючи про долю майбутніх поколінь – на рідній землі і поза нею (не забуваймо: третина українців живе в інших державах).
Національна держава – це держава, в якій не змішуються поняття «права національних меншин» і «претензії колишніх окупантів та колонізаторів» і в якій громадяни інших етнічностей визнають корінний народ господарем країни, мають не тільки рівні з ним права, а й обов’язки, знають і поважають його мову, закони та історію, мають необідні умови для свого національного збереження і розвитку, виступають повноважними представниками культури свого народу, а не п’ятою колоною чужих держав.
Національна держава – це держава, соціально-економічна політика якої здійснюється за формулою: «Від створення і зміцнення національної держави – через захист економічних інтересів нації – до заможності кожного громадянина».
Національна держава – це постійний, організований і потужний вплив на владу через всеохопний механізм українського національного народовладдя, який гарантує українцям, що кожна влада буде діяти тільки в українських національних інтересах, – інакше негайно перестане бути владою. Бо в національній державі творити закони, керувати суспільством і судити громадян можуть тільки обранці народу – з числа носіїв національної ідеї цього народу. І це право українського народу на національне народовладдя, на формування власної, національної влади і національної керівної еліти має бути узаконене.
Тому наша священна війна за свободу, за звільнення від московських окупантів повинна обов’язково стати ще й боротьбою за національну державу українського народу. Без такої держави по-справжньому незалежне і мирне українське майбутнє – неможливе.
Петро Іванишин
