Йосиф Сірка
Ситуацію поміж православними в Україні можна було б порівняти зі взаєминами між суннітами та шиїтами серед мусульман. Правда, між православними Московського та Київського Патріархатів до вбивств, подібних у мусульман, не доходить, але організовані прибічники Кремля готові й на такі вчинки. Хіба це не блюзнірство, коли представники МП в Україні твердять, що вони православні, а відверто посвячують зброю, якою терористи на сході України вбивають „братів у Христі” та ще й вигукують: „Именем Исуса Христа”, супроводжуючи гарматні постріли?!
Недавня розправа у Саудській Аравії над шиїтським проповідником Німр Баґр ал-Німр викликала величезну хвилю протестів не тільки серед могамедан, але й у всьому цивілізованому світі. Нетерпимість між двома гілками мусульман вже коштувала багато невинних життів. Різниця між шиїтами та суннітами полягає в тому, що суннізм є ортодоксальним напрямом ісламу, в основі якого поряд з Кораном є Сунна. Він поширений в більшості країн Близького Сходу, Пн. Африці, у Пакістані та Індонезії. Шиїти (від араб. шиа – група прибічників) мають своє священне писання – абхар, вшановують культ „святих-мучеників, поширені в Іраку, Ірані, Ємені та ін..
Отже, на перший погляд виглядає, що ці дві групи важко прирівняти до Московського та Київського Патріархатів, в яких одне – Христове вчення. Якщо приглянутись ближче до їхніх ідеологій та тлумачення церковного вчення, то виявимо між ними різницю, яка не менш важлива, ніж та між ісламістами.
Московсткий Патріархат тзв. Української православної церкви не ставить собі за завдання наблизити Христове вчення до українського народу. Це найбільше його відрізняє від Київського Патріархату. Митрополит Онуфрій (Орест Березовський) категорично виступив проти української мови в богослужінні в інтерв’ю, яке поміщене в інтернеті: http://ipress.ua/news/mytropolyt_onufriy_vystupyv_kategorychno_proty_ukrainskoi_movy_v_bogosluzhinni_149842.html
Як зазначено в наведеному матеріялі: «28 грудня 2015 в Києво-Печерській Лаврі відбулися єпархіальні збори духовенства Київської єпархії. Під час зборів митрополит Київський і всієї України Онуфрій висловився різко проти здійснення богослужіння українською мовою». На питання, «які кроки збирається робити УПЦ для «українізіції» богослужіння, чи видаватимуть службові Євангеліє і Апостол українською мовою, він відповів, що «не потрібно плутати Божий дар з яєшнею» (Портал: «Релігія в Україні»).
Далі митрополит Онуфрій твердив, мовляв, на “старих мовах” служать “скрізь”. Згідно з його знаннями, і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не сучасними, але старими мовами. Він заявив категорично, шо:”Богослужбова мова Української Православної Церкви – це мова церковнослов’янська. Ми нічого не будемо міняти”.
Тим, хто хоче “заробити” порятунок, він порадив вивчати церковнослов’янську мову. Заява митрополита Онуфрія є запереченням офіційних церковних документів минулих років і поверненням у минуле.
Здійснення богослужіння українською мовою було санкціоновано ще 6 червня 1921 Синодом православних єпископів України. Синод тоді визначив, що там, де цього бажають дві третини парафіян, богослужіння може відбуватися українською мовою. Це рішення в тому ж році було схвалено Московським Патріархом Тихоном, який визнав, що воно повністю відповідає “духу Православної Церкви”.
У 1922 році рішення про дозвіл здійснювати богослужіння українською було підтверджено Київською нарадою православних єпископів України. Помісний Собор УПЦ (МП), що працював 1-3 листопада 1991 року, ще раз підтвердив санкцію на проведення богослужіння українською там, де цього бажають дві третини парафіян.
У 2012 році глава УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) у своїй доповіді на конференції “Українська Православна Церква на межі тисячоліть” цілком схвально відгукнувся про практику здійснення богослужіння українською мовою і заявив про необхідність активізувати в УПЦ перекладацьку діяльність.
Сучасний очільник УПЦ МП Митрополит Онуфрій (Березовський) є найяскравішим доказом того, що йому йдеться не про «любов до ближнього» не про те, як зробити для українських православних МП їхні молитви зрозумілішими, доступнішими. Образа державної мови його висловом «не плутати божий дар з яєшнею» у ісламістів обішлась би йому мотузкою на шиї, а може б і відрізали таку голову, яка не второпала, що кожна мова є «божим даром».
Німецький реформатор, перекладач Біблії та Святого письма на німецьку мову, Мартін Лутер (1483 – 1546) вже понад 500 років тому збагнув, що саме народною мовою треба поширювати Христове вчення. Підлеглий Москві митрополит Онуфрій, певно, мало знає про поширення Христового вчення різними мовами, коли вважає, що «на старих мовах» служать «скрізь».
Якщо ж Митрополит не обізнаний з історією Христової церкви у Європі, до якої входить і церква Лутера, то міг хоч познайомитись з історією і тої церкви, в якій він займає високу посаду. Шкода, що нема закону, який би дозволяв депортувати людей за образу Божого дару – державної мови. Необізнаність з історією розвитку Української Православної Церкви є кричущим доказом того, що ця особа не повинна б займати взагалі церковну посаду в українській церкви.
Великий патріот і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Василь Липківський (1864 – 1938?), який також займався перекладом Біблії та Святого Письма на українську мову, майже 100 років тому (1919) відправив у Миколаївському Соборі в Києві першу службу Божу українською мовою. Щоправда Митрополит був патріотом України і щирим слугою Божим, а ці поняття для слуги московсього невідомі. Ще будучи Орестом Березовським, він міг хоч заглянути до історії Православної церкви в Україні, щоб не ляпнути такого, яким здивував не тільки журналістів. Його ставлення до Революції Гідности, до борців України у війні з Росією, і, зрештою, до державної мови, є свідченням того, що йому бракує не тільки знань про історію розвитку православної церкви в Україні, але й елементарного патріотизму та поваги до народу, якого хотів би позбавити Божого дару – його мови у молитвах до Господа, щоб подякувати йому його ж дарунком.
Із тверджень митрополита Онуфрія можна дійти висновоку, що він цілковито необізнаний з історією УПЦ (МП), або навмисне замовчує факти, а цим допускається гріха, бо бреше. Друкована продукція УПЦ (МП), яку її службовці поширюють серед парафіян, вміщує такі вирази як: «неприпустимість», «серйозна богословська помилковість», «Богу не угодна» та ін., коли йдеться про українську мову. Сам Митрополит Онуфрій це в інтерв’ю назвав «яєшнею», що є образою не тільки нашої мови, але й її творця Господа. Господь дав нам мову, щоб ми могли не тільки домовлятися між собою, але й для того щоб Його могли славити зрозумілою нам мовою.
Якщо Онуфрій грамотний, то повинен би знати, що в народі кажуть: Коли Господь хоче когось покарати, то відбирає йому розум. Служитель московської церкви у своїй ненависті до української мови не зрозмів цієї народної мудрості і вирішив у свій спосіб покарати українців – забрати (заборонити) українцям мову. Коли б він належав до Ісламської Держави, то це можна було б зрозуміти, але належати до очільників церковних в Україні і невизнавати її державну мову – можливе лише для тих, хто не вірить у нашого Творця, який обдарував наш народ прекрасною й багатою мовою.
Якщо атеїсти невизнають творінь Господніх, то їх можна зрозуміти – вони ж атеїсти. Якщо ж Господні творіння непризнає той, хто із себе вдає проповідника, слугу Божого, то це хіба переодягнений диявол, або слуга диявола. Згідно з заявою члена підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій комітету ВР України з питань культури і духовності Віктора Єленського за останні 2 роки біля 70 парафій УПЦ МП перейшли до УПЦ КП.
Московський патріарх Кирил звинувачує у втечі з-під його контролю українську владу, але найкращим аґітатором цієї втечи є сам митрополит Онуфрій своїм українофобським ставленням не тільки до української мови, але й до української держави. Перехід парафій до Київського патріархату є свідченням того, що люди все більше довідуються про справжню історію УПЦ, яка почалася ще в ті часи, коли на московських болотах було чути лише жаб’ячі звуки.
Слід усім громадянам України зрозуміти, що кремлівський ворог України після невдалої спроби окупувати Україну гібридною війною, розпочне гібридну війну на мовному полі. Саме через мову пробує «Русский мир», на жаль, в особі Митрополита Онуфрія запровадити гібридну війну в Україні, бо ж тим, хто хоче відновлення «величі імперії», йдеться не про поширення християнської любові між людьми, але про поширення території імперії!
10.1.16 р.,Торонто
