Йосиф Сірка
Злодій кричить: Ловіть злодія!
На цей раз вже “впіймали” самого злодія, який кричав. Світ вчиться (хоч повільно), що кремлівська пропаґанда і її головний пропаґандист люблять заводити людей в оману, щоб запроваджувати свою брудну імперську політику. У світі ще не забули, як Кремль звинувачував „чеченських терористів”, щоб розпочати першу чеченську війну, за допомоги якої Путін став президентом Росії.
Ще свіжої пам’яті і події навколо боїв за Дебальцево, коли Путін у Мінську “потребував” два дні на „припинення боїв”, що дозволило йому залучити реґулярні російські війська проти українських добровольців та новосформованої української армії. Зрештою, участь Росії у війні в Сирії також супроводжувалася брехнею про походження „ісконно російських християн”, коріння яких у Кремлі знайшли саме в цій країні.
Цікаво, яких терористів би вигадав Путін, коли б у Чечні знов захотіли стати незалежною країною? Офіційно у світі (згідно з усіма міжнародними законами та статусом ООН) Крим вважається українською територією, яку тимчасово, незаконно окупувала Росія. Якого ж нахабства треба набратися, щоб звинуватити країну-власника у тероризмі проти окупанта! За всіма міжнародними правилами і нормами – боротьба проти окупанта вважається визвольною, а не тероростичною.
Отже, якщо б навіть відбулася спроба „відбити” від окупанта свою, міжнародно визнану (і самим окупантом ґарантовану) територію, то це не можна називати „тероризмом”.
У світі дуже швидко зрозуміли, що переслідує Росія своєю вигадкою, тому негайно появились реакції США, Норвеґії, НАТО та ін. – не слід спихати проблему з хворої голови на здорову. Послідували заяви про те, що не можна забувати, що Крим був, є і залишиться українською територією.
Окупант Криму та частини східної України швидко зор’єнтувався, що «обвинувачення» самим терористом у тероризмі невинного може «провалитися», то вже мав заготовлені «зізнання» і побитого «терориста». Саме швидкість, з якою росіяни показали «зізнання терориста» Панова нагадала методи установи КҐБ, вихованцем якої є сам президент РФ.
Хто хоч трохи знайомий з історією боротьби комуністичного режиму СССР з «ненадійними» та опозиційними людьми, той знає, як з них «добували» зізнання. Тим, хто про це «забув», чи не знає, раджу прочитати статтю Сергія Грабовського «Траґіфарс від Люб’янки» (г. День, 12.8.16). С.Грабовський звертає увагу на те, що:
„завжди, коли Кремлю та Луб’янці були потрібні «щиросерді зізнання» заарештованих «ворогів народу», «агентів зарубіжних розвідок», «сіоністів», «українських буржуазних націоналістів», «фашистських наймитів» чи ще когось, на кого впало недремне око влади та спецслужб, ці зізнання ставали фактами, причому публічними. «Шахтинська справа», «справа СВУ», перший, другий і третій Московські процеси, «справа Промпартії», «справа Трудової селянської партії», «Кремлівська справа», «Ленінградська справа», «Справа Тухачевського» – і так далі, і таке інше. Не мало великого значення, публічними чи непублічними були судилища над заарештованими з усіх цих справ сталінських часів, військові трибунали чи «трійки» розглядали їхні справи, – за поодинокими винятками всі (а йшлося загалом про мільйони людей) підписували «зізнання», в яких визнавали себе винними в усіх гріхах. Щоправда, під час самих судилищ дехто намагався відмовитися від своїх зізнань, але в таких випадках (якщо йшлося про публічне дійство) негайно оголошувалася перерва, після якої «ворог народу» сумирно підтверджував свої попередні свідчення, а на додачу ще й каявся у спробі ввести «найсправедливіший на світі» суд в оману.»
В тому, що в Україні могли б знайтись люди, які готові чимось «припекти» окупантам, можна не сумніватися, але не слід з українців робити вже таких невдах та дурнів, які прямо лізуть окупантові у пастку. З іншого боку, можна переконатись, що організатори «українських терористів» попішали з підбором групи, оскільки залучили до «українських терористів» навіть рецидивіста, антиукраїнця Андрія Захтія, який втік з України до Москви, а потім до Євпаторії.
Оголошена окупантами «група українських терористів» нагадує сумнозвісних неукраїнських сепаратистів таких як Бородай, Ґіркін та інших, які очолювали «сепаратистський рух в Україні» – на Донбасі та Луганщині. Незважаючи на те, що в Україні ще досить зрадників, які готові на спіпрацю з окупантами, ситуація у світі вже інша. Світ переконався, що не можна вірити терористам, які кричать «зупиніть терористів», бо Росія сама запровадила політику тероризму не тільки в Криму та на Сході України проти української держави, але й у Сирії, Молдові.
Реакція політиків на путінське звинувачення «українського тероризму» на українській території в Криму є свідченням того, що світ вже зрозумів, що сам терорист вже не може відвернути від себе увагу, показуючи пальцем на когось іншого. Таким чином, є надія, що головний терорист, який порушив власне слово «ґарантії територіяльної цілісности України» потрапить колись перед справедливий Міжнародний суд, який буде судити за порушення Статуту ООН, Міжнародних норм, порушення Людських прав.
Саме завдяки цим порушенням понад 10 тисяч чоловіків, жінок та дітей не тільки в Україні, але й в Росії заплатили своїм життям. А це вже не «запланована терористична акція», але воєнний злочин, за який прийдеться відповідати. Міжнародний трибунал не буде керуватися принципом злодія, який кричить: Ловіть злодія! Він судитиме за безглузді вбивства, які сталися лише тому, що у хворих головах появилася ідея у ХХІ-ому столітті відновити втрачену імперію. Злочини задля імперії залишаються злочинами, за них прийдеться відповідати тим, хто їх скоїв.
Торонто, 14.8.16 р.
