Все почнеться із скандалу в Разгуляївськом районі якої-то там Прикаспійської області.
Райцентр Бальшой Разгуляй (до рев. Биюк Оразгуль) готуватиметься до Курбан Байраму.
Третина населення з азербайджанської й таджицької діаспор, а також з корінних ногайців-карагашів “і ще там якихсь нацменів”, як то доповістять новому голові адміністрації.
Новий голова буде з ветеранів ДЛНР, він повернеться у рідний Разгуляй недавно, овіяний бойовой славой. Слава передуватиме Позивному Разгулю, коли він фоткамитеться в інстаграмах на тлах підбитих гвинтокрилів, спалених шахт і виворочених тіл солдатів НАТО. Центральна влада розміркує, що це хороша фігура, яка або підниме задбаний регіон, вдмухне духовність в алкоголізуюче слов’янське населення, або ж він згорить на роботі, що було б теж не так вже погано.
Позивний Разгуль спробує зачиняти ларькі з пивом, сунеться був у нарктотрафик, розвішає по місту величезні панорами розруйнованого Донбасу – але ніщо не допомагатиме. І тоді він вирішить нанести удар головному конкуренту слов’янської духовності – мусульманськім маленьким народцям, які по одному складають меншість, а коли збираються разом на свої порідкі свята, то вже є предмет заздрості та остраху. Не довго думаючи, Позивний Разгуль своїм декретом заборонить святкувати Курбан Байрам.
Напередодні свята почнуться хвилювання та заворушення. Ніхто й не здивується, коли частина підвипивших козаків влаштує невеличкий погром таджицького намету зі солодощами. Вони просто вірно зрозуміють напрям думок керівництва, як потім скажуть. Таджики відбіжуть подалі, але повернуться з азербайджанцями. Одного козака буде вбито, кількох поранено.
Наступного дня по Разгуляю прокотиться хвиля погромів мусульман. Міліція мляво спробує зупиняти бійки, але всередині душі глибоко співчуватиме погромникам.
Настане Курбан Байрам. Всупереч настанові губернатора Разгуля, в якомусь кварталі від центру зберуться натовпи тих самих “ще якихсь нацменів” і розпочнуть різати барашка. На вимогу переляканого міліціонера розійтись, вони скажуть, що губернатор їм ніхто, а з ними депутат якогось високого рангу. Вийде й сам депутат, вимахуючи коркою з незрозумілим гербом. Мент протере очі: невже йому здалося з перехмілля, що на зеленому тлі зображений орел не з двома, як зазвичай, а із п’ятьма чи шостьма головами?
Буде день, буде свято. А як тільки зсутеніє, по району продовжаться бійки мусульман з православними. На другий день голова адміністрації вирішить, все ж, сповістити про це обласного намісника. Ще два дні обласний намісник розміркуватиме, чи сповіщати про це голову федерального округу. А тому знадобиться тиждень, щоб творчо приховувати пригоду від начальства в Кремлі. Всі сторони прикладуть безліч зусиль, щоб якийсь прощелига шовкопер, з журналістського братства або невидимої армії блогерів, не розтрубив криваві бійки по усіх усюдах.
Рано вранці сьомого дня до старого рибальського порту Разгуляя причовниться військовий корабель. З нього діловито зійдуть мовчазні спецназівці. Вони ігноруватимуть Позивного Разгуля, що був прибуде на місце десанту, аби радісно вітати братів по зброї. У них в раціях лунатимуть команди незрозумілою мовою, обличчя будуть майже повністю спеленуті, і вони покрокують у місця найбільших скупчень мусульман, то й діло поглядаючи на маленькі дісплеї у вигляді наручних годинників.
– Отето профі, оце так конспірація, а екипіровка! – скаже у захваті Позивний Разгуль. – У нас в Донбасі, звичайно, до такого було далеко. А дисціпліна! Ну, хай щастить вам!
Тільки назавтра він надумає подзвонити у федеральний округ та подякувати, що нарешті прислали спецназ. І почує у відповідь: “Який спецназ?! Ми вам нічого не присилали!! Що там у вас з біса робиться??”.
А назавтра весь світ присяде від несподіванки. На самміті в Червонокаспійську всі побачать президентів Трухменістана, Бурлакистана і Шемахана. Один по одному вони виступатимуть перед приголомшеними журналістами, і все що вони казатимуть звучатиме як дурний сон.
Президент Трухменистану розкаже, що в результаті заворушень в Оразгулі (Разгуляї) було грубо попрано відчуття етничних трухменів Прикаспію. І що гарантування їхньої безпеки водночас доведе всьому світу, що Трухменістан – не тільки азіатська, але й європейська держава.
Президент Бурлакистану додасть, що по Волзі, Каспію та вздовж південно-сибірських степів більшість населення складають не росіянці, а борлаки-бурлаки, особлива національна меншина, нащадки волелюбних повстанців Разіна і Пугачова, духовно близькі сучасному багатонаціональному Бурлакистану.
Потім слово візьме голова Шемахану, і він розкаже, що на Північному Кавказі мешкає багато його одновірців – шемаханців, татців та лезгинів. Що разом вони складають другу за чисельністю групу у величезних Краснопольскому та Ставродарському краях.
Присутні на нараді обережні віце-прем’єри з торговлі та дружби народів від Таджмахалстану і Кипчакії казатимуть нейтральні хитрі речі, про те як здорово коли всюди мир і благодать. Хтось з них пригадає радянське минуле, коли всі народи сообща вирішували долю Необ’ятной Родіни.
А далі піде ланцюгова реакція. Першим захоче очолити процес голова Ататурції. Задихаючись від хвилювання, він надаватиме накази про взяття під контроль та висадки гуманітарного десанту у найрізноманітніших точках, населених історично-корінними ататюрками.
Фінмаркська республіка одразу звернеться до Кар’ялофінії: або віддавайте нам частину теріторії, захопленої Сталіним, або приєднуйтесь до нас у федерацію Угорських народів.
Норманія з Гамлетівським королівством навперегін почнуть заявляти права на пункти Великого Північного Шляху.
Ніппонія з Манчжоуго безо всяких заяв введуть по Далекому Сходу свої міліонні армії добровольців та емігрантів.
Естляндія та Ліфляндія вхопляться за маленькі, але дорогі їм землі на схід від Нарви.
Северноамериканські З’єднані Стейти та Королева Лабрадору ділитимуть полярний регіон.
І навіть тиха мирна Ойратія оголосить свої права на сусідню і вже встигнувшу проголосити суверенний нейтралітет Джунгарію.
Калінінбергську область розріжуть на історичні краї сусіди – Посполща, Лівонія, Тевтонія і Балторусія. До того ж, балторуський президент введе війська в історичні області, які належали балторуським князям від часів Перуна.
Буде іще багато цікавого.
І лише в одній країні все буде спокійно. В столиці Гетьманщини, місті-герої Глухові, боятимуться спровокувати свого сусіда. В місцевому парламентському коші в той день з захопленням обговорюватимуть нові галуни на формі гайдамацької варти, і опозиція на знак протесту покине курінь.
