Йосиф Сірка
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами
(Т.Шевченко, Катерина)
Неповага мови предків є найкращим прикладом того, що населення України не знає власної історії. Історію для українців писали окупанти, які вкрали від русинів навіть історичну назву і проголосили її своєю. Імперські окупанти і мову нашу не визнавали, а її прояви у письмовій формі забороняли. Отак і формувалися російськомовні малороси, потім совєтські люди і, зрештою, російськомовні „соотечественники”.
З погляду етики – це злочин окупанта, який докладав усіх зусиль, щоб українці виростали без власної мови, без історії. Якщо мова йде про незнання власної історії, то як можна людям пояснити, що їх позбавили не тільки первісної назви країни – Русь, але й усього зв’язку з розвитком Русі-України.
Віками московіти забороняли українську мову письмову – книжки, газети, та вона зберігалася в народних піснях, в піснях кобзарів, які неможливо перекласти на іншу мову. Пісні ніхто ніколи не перекладе на іншу мову так, щоб зберегти їхній національний зміст, який передає в нюансах українська народна пісня.
Московські завойовники ніколи не покладалися тільки на окупацію території – вони нищили, в першу чергу, мову й культуру окупованих територій. Оскільки письмовою мовою Московського,Володимирсько- Суздальського князівств була церковно-слов’янська, то Золота орда не забороняла цю мову на їй підлеглій території. Північні князівства на території сьогоднішньої РФ складалися з різноманітних племен, які не мали розвиненого власного письменства, тому їх легко було примусити слухати мову, якою відправляли служби божі в церквах. Як зазначають науковці, саме з церковно-слов’янської мови виникла російська, яка відрізняється від решти слов’янських мов, таких як українська, білоруська, польська, чеська, словацька, сербська, хорватська, словенська. Російська найближча до болгарської, яка й була в деякій мірі основою для Кирила і Мефодія, яким приписують азбуку та переклад Святого письма на Церковнослов’янську мову.
Л.Костенко звертає увагу на факт, що: «У всіх народів мова – засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних прав» (книга «Україна Incognita ТОП-25», стор. 350, Київ 2014).
Саме імперське «розуміння» функції мови найбільш відверто висловила пані Л. Путіна (колишня дружина рос. Президента) в г. «Известия» (27.10.2000) в статті «Население – 288 миллионов» : «Русский язык объединяет людей в русский мир – совокупность говорящих и думающих на этом языке», далі вона приходить до такого висновку: «Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка». Складається враження, що тодішній чоловік Людмили диктував текст, бо він цією «ідеєю» виправдовує окупацію Криму та частини східної України.
На щастя, Велика Британія чи США не керуються такими «принципами», бо інакше дві треті планети були б ними окуповані, а їх було б не сумнівних 288 мільйонів (з населенням РФ біля 140 мільйонів), але понад мільярд тих, що вживають англійську – США, Великобританія, Канада, Австралія, Індія, Пакістан, Філіпіни та Китай і решта світу, які вживають англійську. Зрештою, коли б Китай висунув «претензії» до пані Путінової, то і «границы китайського мира» «заторкнули» б і перекрочили кордони російської імперії.
Всяка імперія спочатку завойовувала якусь територію, країну, а потім через мову в школах «формувала», «овоювала» її. Російська імперія Путіна, задяки «ідеї» самого президента, запроваджує цілковито нову форму окупації – оголошує частину країни російськомовною і нападає на неї. Така тактика була щодо Грузії, від якої «звільнили» Осетію, чи Молдави – де проголосили Дністерську респібліку. Не інакше і щодо України – спочатку окупація Криму, а потім частини східної України.
З-поміж усіх імперій, Російська дала себе знати як набільш брутальна на окупованих територіях. Вже передвістник імперії, суздальський князь Андрій Боголюбський (1111-1174), показав себе в Києві як загарбник, який руйнує, спалює й грабує. Не кращою була і доля Новгородської Феодальної Республіки(1136-1478), де й досі не можуть забути різанину, спричинену московськими загарбниками.
Перший цар Московської держави Іван IV навіть «заслужив» прізвище Грозний (1547-1584) та заклав фундамент майбутньої імперії, яка прославилася своєю брутальністю. Він «збагатив» Московську державу захопленням Казанського та Астраханського ханства.
1708 року вже московсько-російську брутальність відчули в козацькій столиці Батурині, населення якої, включно з жінками та дільми, вирізали російські солдати, а місто спалили й зруйнували. Два століття пізніше – 1917 р. вже «червоні» російські імперіялісти по-варварськи розстрілювали та вбивали у Києві кожного, хто розмовляв українською. 25 років пізніше комуністичні імперіялісти організували нечуваний до тої доби Голодомор-Ґеноцид, який знищив майже третину населення України.
Російські окупанти не змінилися у своїх методах вбивати, руйнувати і у ХХ і ХХІ століттях. Спочатку ми бачили брутальність при ліквідації угорського повстання 1956 р., потім незалежної Чечні, у війні проти Грузії, в окупації сходу України, у брутальному зістріленні цивільного малайзійського літака та у нищівному бомбардуванні не захищених сирійських міст та сіл. Тобто, майже протягом 900 років кривавих погромів, окупації чужих територій, спочатку Московськовії, згодом Російської імперії не бачити жодної еволюції до людяности, гуманізму. Брутальне насильство, руйнування, відсутність будь якої законності на захопленій території, демонструють російські імперіялісти не тільки в Криму та сході України, але й у поведінці з захопленими українцями, такими як Савченко, Сенцов та ін. в російських тзв. судах.
Після деяких заяв російського президента Путіна та деяких клоунів російських ЗМІ про можливе застосування атомної зброї – як превентативного заходу – свідчить про те, що в Росії далі не турбуються про людські втрати. Фінляндський маршал Ґ.Маннергейм ще 1939 р. звертав увагу на те, що: «В Росії не розуміють, що таке закон і конституція». Він, як колишній генерал царської армії, який був добре обізнаний з азіятською частиною Росії назвав росіян «чужою расою», він небачив їх як слов’ян, чи угро-фінів.
Бачення Маннергеймом Росії 1939 р. дуже актуальне саме сьогодні в Україні. Він був першим політиком, який звернув увагу на те, що Росія використовує перемовини тільки для перепочинку, а потім знов іде у наступ. Саме це відбулось перед Іловайськом, так воно й зараз, коли російські банди пробують зайняти нові території на Донеччині.
Тому українські ЗМІ повинні щодня приносити сторінки з історії України, щоб доносити правду про ті терпіння українців, яких вони зазнали від «братських обіймів» московитів, вершиною яких був голодомор 1932-33 рр..
На жаль, навіть найвищі українські посадовці та народні депутати слабо обізнані зі справжньою, нефальсифікованою історією своєї країни. Досі толеруються антидержавні та антиукраїнські партії, відверта проімперська церква Московського патріархату. Призначання на міністерські та інші державні посади без знання державної мови є «троянським конем» щодо національної безпеки країни.
Тисячі українських молодих фахівців, навіть з освітою, набутою в західноєропейських університетах шукають працю вдома, а президент, прем’єр вибирають людей з-поза країни, хоч вони могли б бути добрими радниками україномовного міністра.
Цивілізований світ не може зрозуміти, куди прямує Україна, яка стала жертвою російського імперського шовінізму через мову, а зараз на всіх українських каналах ТБ, радіо російська звучить частіше ніж за комуністичної імперії. Нормальні люди, які не хочуть жити в сусідній країні, мову якої знають, будуть вивчати мову своєї країни, в якій живуть і планують далі тут жити й працювати.
Якщо людина опиниться в хащах, то вона шукає найкоротшу віддаль дістатися на якусь стежку, дорогу, щоб легше рухатись далі. Якщо людина спрагла, то вона шукає джерело води, струмок, чи річку, щоб напитися води. Для українців таким джерелом має стати державна мова, яка забезпечить вільний від імперії розвиток, шлях до сім’ї цивілізованих народів, які вивчають інші мови, але знають і цінують свою.
«Прибраний син» і Герой України, Джеймс Мейс повинен би стати прикладом для всіх українців. Цей «кровний американець» дуже ґрунтовно вивчав історію України та горезвісного Голодомору і саме це спонукало його до вивчення української мови.
На запитання « корінного українця»: Чому ви займаєтесь дослідженням Голодомору? Він відповів: Ваші мертві мене вибрали!
Дж.Мейс вже від студентських років посвятив своє життя науковця Україні. Його наукові праці повинні б друкуватися мільйонним тиражем, щоб були настільними книгами в кожній українській хаті. Вони доступною мовою і переконливо доводять, чому Україна пережила Голодомор-Ґеноцид, чому Сталін хотів знищити не тільки українців, але Українську Республіку.
Вивчення досі забороненої історії України та відверта правда про московські методи нищення усього українського (не тільки заборона української мови царатом та комуністичним переходом на общепонятний), присвоювання української історії та українських науковців, призведе до того, що російськомовні самі збагнуть, що російська в Україні може бути тільки як іноземна.
Недавно на youtube можна було бачити рекламу на вивчення білоруської мови: Закоханий білоруський російськомовний хлопець радиться у найвідомішого у світі детектива Шерлока Голмса, де йому шукати кохану дівчину, яка йому сказала, що тоді розмовлятиме з ним, коли той звернеться до неї білоруською мовою.
Українській молоді не треба шукати детектива, але звернутися до геніяльної творчості Т.Шевченка. 9 та 10 березня – дні народження та смерти поета мали б пригадати зокрема українській молоді його заклик:
І чужому научайтесь,
Свого – не зурайтесь.
5.3.16 р. – Toronto
