Сьогодні в Україні ми багато говоримо про військову медицину, про необхідне для бійців відчуття впевненості у тому, що у разі поранення на полі бою, вони отримають належну допомогу. Але і в цивільному житті трапляються критичні ситуації. Київ 2 роки тому не був готовим до пострілів та смертей на головній площі країни. Мирний Париж, якому незвичними були масові стрілянини, вдруге за рік став жертвою терактів.
Такі трагічні події шокують місто, а тому вимагають невідкладної реакції та подальшої терапії. Захисним щитом у таких випадках стає медицина. Вона проходить найважливіший іспит, який показує усі прогалини та дірки. Найвищою оцінкою стає довіра мешканців та розуміння, що у разі небезпеки вони матимуть своєчасну та якісну медичну допомогу.
ПАРИЖ – 13 листопада 2015 року у столиці Франції трапилася низка терактів, жертвами яких стало близько 500 людей. Це найбільш масштабний за кількістю жертв напад, який зазнала Франція з часів Другої світової війни та Європа після вибухів у Мадриді 2004 року.
У лічені хвилини після нападу терористів місцева влада Парижу запустила в дію “Plan Blanc” (Білий план) – скоординоване надання допомоги постраждалим у стрілянині. Медичний персонал був мобілізований до місця нападів, карети швидкої допомоги виїхали на дороги, працівники госпіталів готували ліжка для сотень поранених.
Плани надзвичайного реагування подібні до “Plan Blanc” у Франції є й у інших країнах Європи і також у США. Як зазначає журналу STAT доктор Пол Бідінгер, який керував департаментом надзвичайного реагування у Массачусетському госпіталі після вибухів на Бостонському марафоні у 2013 році, і у американській, і у європейській системах ті ж самі елементи є ключовими для успішного реагування під час критичних ситуацій: покрокова мобілізація персоналу, ефективні засоби управління та контролю, можливість визначити пацієнтів, які найбільше потребують негайної допомоги, особливо, коли вони мають загрозливі для життя травми внутрішніх органів, які можуть не бути очевидними.
Бідінгер також зазначив, що терористичні атаки, які ведуть до масової різанини, як у Парижі, можуть привести до вибору між двома протилежними філософіями надання допомоги пацієнтам до того, як вони потраплять до лікарні.
За одним підходом допомога потерпілим надається відразу на місці події задля уникнення перевантаження лікарень. Відповідно до протилежної моделі, проводиться лише стабілізація пораненого на місці пригоди та перевезення його до лікарні для подальшого надання ширшого спектру допомоги. 13 листопада у Парижі керувалися першим підходом і надавали першу допомогу відразу на місці терактів.
Стан надзвичайного реагування у Парижі завершився після обіду 14 листопада. На той момент, за свідченням прокурора Парижа Франсуа Моліна, список загиблих досяг 129 людей, ще 352 отримали поранення внаслідок терактів.
У суботу пообіді госпіталі міста виписали 53 пацієнтів, але у 7 лікарнях продовжували перебувати 300 людей, поранених під час атак. З них 80 були в абсолютно критичному стані, 177 – відносно важкими та 43 інших потребували психологічної підтримки, як зазначає The Wall Street Journal.
Пацієнт госпіталю Пітьє-Сальпетрієр, який прийняв найбільше постраждалих у теракті, Алексіс Дебрієль отримав поранення коліна у ресторані, де він вечеряв разом із друзями того вечора.
«Перша річ, яку я побачив, була петарда. Нападники кинули її, щоб створити хаос. Потім я побачив силует чоловіка, вбраного у чорне, з пістолетом. Я замовк, почав падати, щоб сховатися, і отримав кулю, коли спускався донизу», – розповів Алексіс журналістам The Wall Street Journal. «Куля пройшла прямо через моє коліно і вийшла назовні, як я дізнався пізніше».
Він також розповів, що люди лежали один на одному на підлозі ресторану, коли кулі свистіли над ними. «Я знав жінку, яка померла біля мене. У якийсь момент я намагався розбудити її. Погладжував її волосся і говорив: «Залишайся з нами, тримайся». Я знаю, що вона була жива у той момент, бо бачив, як рухається її живіт. Потім жінка повністю зблідла і я зрозумів, що вона померла», – говорить він.
Джонатан Роберт, 30-річний пацієнт, який одужував у лікарні після дорожньо-транспортної пригоди у п’ятницю ввечері став свідком прибування багатьох поранених до лікарні: «Я бачив кров всюди. Вона була по всій підлозі і навіть у ліфті. Ніхто не кричав і ніхто не бігав, але було набагато більше людей, ніж зазвичай», – говорить Роберт. «Принесли чоловіка, який отримав постріл у спину. Ще один мав прострілені обидві ноги».
«Не думаючи про небезпеку, без вагань, ми всі з’явилися», – говорить доктор Пашутан в інтерв’ю для Time. «Це показало, як ціла професія мобілізувалася та була готовою протистояти найгіршим подіям». Зазвичай у лікарні Святого Луі на нічне чергування залишається лише кістяк команди, проте того вечора сотні лікарів та медсестер у Парижі приступили до виконання їхніх обов’язків.
Доктор Філіп Ювін, голова департаменту надзвичайних ситуацій у лікарні Жоржа Помпіду у Парижі, який працював у зонах конфлікту в Афганістані, розповів Daily Mail, що постраждалі, яких терміново доставляли до лікарні, мали поранення, які він раніше бачив лише у зонах конфлікту.
Інший лікар доктор Патрік Пелю, який надавав допомогу і після стрілянини у редакції газети «Шарлі Ебдо» та у вечір п‘ятниці 13 листопада, поділився з The Guardian, що вся ситуація нагадувала війну: «Ми працювали з воєнними пораненнями зробленими за допомогою військової зброї, кулями, які проникали дуже швидко, ламали, спалювали, створювали дуже сильну ударну хвилю, тому спричиняли дуже серйозні поранення».
«Команда намагалася врятувати багатьох людей, але поранення були жахливі. У більшість цілилися, щоб вбити – у голову, грудну клітку, живіт. Інші отримали поранення під час захисту, коли затуляли обличчя руками. Ми намагалися врятувати жінку, яка мала 9 куль у тілі, але вона померла, як тільки її привезли до лікарні».
КИЇВ – Під час протистоянь на Майдані 18-20 лютого 2014 року, коли десятки людей падали вбитими, сотні – пораненими, перша допомога організовувалася незалежно від медичних установ міста. Люди самотужки облаштовували медпункти та госпіталі і надавали допомогу постраждалим.
«Коли на Майдані відкрили госпіталі, туди почали приходити лікарі. Приходить, наприклад, чоловік з двома кульками і говорить: «Я лікар-анестезіолог. У мене все з собою, я готовий працювати». Багато людей самі зібралися і працювали разом. Національного плану ніякого не було, але була дуже велика самоорганізація», – розповідає Сергій Рижков, заступник командира груп швидкого реагування Червоного Хреста, які працювали на Майдані під час революції, та інструктор з тактичної медицини «Захисту Патріотів» зараз.
«Ми були готові до великих навантажень, цілодобових чергувань. Але не до таких подій. Хто міг подумати, що відбудуться масові розстріли людей?! За три години було вбито 41 людину! І близько 500 – поранено», – ділиться з Дзеркалом тижня координатор Медичної служби Штабу національного спротиву Олег Мусій.
Виносити поранених з-під вогню допомагали всі, хто міг. Ризикували власним життям — і все одно йшли під кулі. Система невідкладної допомоги не була готовою відреагувати на події. За словами Сергія Рижкова, не вистачало швидких, щоб відвозити поранених до лікарень. Ті, які були, не завжди хотіли брати поранених. Доводилося якось домовлятися. «У них не було навіть перев’язувальних матеріалів. Не впевнений, що за ці 2 роки щось змінилося. Навіть взяти Верховну Раду, коли кинули гранату (авт. – 31 серпня 2015 року). Хлопців клали у прості машини і вивозили. Це все».
Після 31 серпня очевидним стало, що в Україні бракує системної координації. «Найбільша проблема виникла у співпраці між відомствами: МВС не поінформувало Київську міську раду, яка не знала, що вона повинна була мати більше швидких ближче до Верховної Ради», – зазначає доктор Уляна Супрун, консультант комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, коментуючи ситуацію, яка виникла біля Верховної Ради в останній день серпня 2015.
«Друга проблема – в Україні немає об’єднаної диспетчерської системи. В інших країнах, коли є якась критична ситуація – дзвониш лише на один номер, що ми бачили і у Франції, тоді поліція, пожежники, швидкі, всі приїжджають одночасно і всі знають, що робити», – додає доктор Супрун.
Такий принцип працює у Швеції. Координацією дій усіх невідкладних служб (поліції, швидкої, рятувальників, пожежників) займається Регіональний координаційний центр, який знає всі шпиталі свого та найближчих регіонів, враховує дорожній трафік, погодні обставини.
«Цей центр чергує цілодобово сім днів на тиждень. Якщо виникає потреба, туди стягуються керівники служб, депутати місцевого парламенту, преса та телебачення. Тут заготовлена кава, мапи розташування навколишніх готелів та навіть генератори електрики. І все заради того, щоб мешканці маленького острова біля Західного узбережжя Швеції були впевнені, що за ними приїдуть, прилетять, припливуть та обов’язково вилікують», – говорить Гліб Бітюков, старший інструктор «Захисту Патріотів», який наразі проходить навчання у Швеції.
Паралельно із проблемою координації дій очевидною стає відсутність навичок з першої допомоги. Організований у жовтні 2015 року командою «Захисту Патріотів» спільно з британськими спеціалістами курс «Розумний підхід до травми» показав, що в Україні бракує знань та протоколів роботи при надзвичайних ситуаціях: «Такої структурованості надання допомоги, як у наших закордонних колег у нас, на жаль, нема», – говорить учасник курсу лікар-анестезіолог Володимир Марцинів в інтерв’ю Voice of America.
Доктор Супрун також підкреслює необхідність володіння навичками першої допомоги й решті невідкладних служб: «Зазвичай першими на місце пригоди потрапляють поліція та пожежники. Вони надають першу допомогу. Парамедикам займає трохи більше часу приїхати, тому їхнє завдання – надавати першу допомогу наступного рівня, більш розширену».
Чи справилася медична система Парижу з наслідками терактів, ще рано говорити, адже немає офіційних звітів з оцінкою надання допомоги потерпілим. Проте очевидно, що медичні установи Парижу були готовими дати відповідь на виклик та зорганізувати скоординовану допомогу 500 постраждалим унаслідок трагічних подій. Виникає також запитання: чи вдалося б українській медичній системі впоратися з такими обставинами. Попередні іспити успішно скласти їй не доводилося.
