- Фото: логотип ГО “РЦПВ “Звитяга”
В цей «поминальний» по національній армії день хочеться задуматись над її подальшими перспективами. Ці перспективи прямо пов’язані з патріотичним вихованням, оскільки саме вирішення питання патріотичного виховання – це перший крок до національної армії.
Чи правильно ми робимо, що дотепер тішимось радянським за суттю штампом про масове виховання воїнів? Будьмо чесними самі з собою. Нашій армії, та і державі в цілому, не потрібні воїни–патріоти, не потрібні впринципі . І це сувора дійсність, яку треба прийняти. Ми маємо реальну армію і реальну державу, і вони не мають нічого спільного з нашими щирими і праведними фантазіями, а уперте видавання бажаного за дійсне – тільки форма самозаспокоєння, яка не має нічого спільного з реальністю.
Варто зробити висновок, що масове виховання воїна не є можливим з таких причин:
• Немає соціального замовлення (принаймні, поки ми самі не будемо цим джерелом, з усіма наслідками, ресурсними, організаційними і відповідальністю за результат, а не перекладання власних очікувань на інших )
• Немає суб’єкта здійснення і координації роботи щодо масового військового виховання. Питання не у тому, хто має бути тим суб’єктом (чи формально є), а в тому, що його немає по факту.
• Штамп “Кожен чоловік – це воїн–захисник” не відповідає сучасним реаліям життя, тільки близько 20% потенційних призовників фізично придатні для служби в армії, а ще менше з того числа зможуть знайти себе в професійній армії. Час масових армій «гарматного м’яса» неминуче проходить. Однак, не варто відкидати 80% молоді заради власних ілюзій, необхідно побачити шляхи, куди і на яких умовах цих людей долучити.
• Підготовка потенційного військового професіонала – процес штучний. Безумовно, він потребує попереднього добору кандидатів. Але така форма роботи, тим більш масова, має свою специфіку, відмінну від початкової військової підготовки.
Враховуючи більше, ніж скромні можливості, треба чітко і чесно поставити перед собою питання – яка наша роль у патріотичному вихованні, тим більш в національній армії. І, якщо така роль усвідомлюється, то, не розпиляючись на неосяжні питання , знайти реальну точку прикладання зусиль.
Такою точкою може стати сучасне прочитання теми «Цивільна оборона». Переваги:
• Підхід може стати масовим без обмежень аудиторії чи заполітизованого розділення на схід – захід (по суті це те, що мають знати всі і кожен, особливо в прив’язці до свого регіону, міста чи села або місця роботи). Полегшує задачу глибоко опрацьований за радянських часів методологічний пласт, до якого готова масова аудиторія. Тут напрошується певна аналогія з «Зірницею», але на відміну від неї відсутнє радянське ідеологічне навантаження, а по потенціалу масового поширення «цивільна оборона» має значно більші перспективи (клин клином вибивають).
• Реальність мотиваційних чинників має додавати динаміки розвитку: пожежі, стихійні лиха, техногенні катастрофи є реальними і специфічними для кожного регіону. Враховувати регіональну специфіку, готуватись до реального і мати реальну користь від занять – це саме собою є великим досягненням, яке не на словах дозволяє готувати патріота, здатного захистити свій дім.
• Комплексне поєднання знань і практики, має великий потенціал позакласної роботи «в полі», наприклад, з хімії чи фізики. Дозволяє формувати «кейси»(прикладні завдання), що дадуть змогу по-новому, динамічно побачити роль «рутинних» предметів у повсякденному житті.
• Профільне міністерство і предмет «Основи безпеки життєдіяльності (ОБЖД)» в школі і вищих навчальних закладах, тобто напрямок не є цілком відірваний від державної політики і має потенціал для співпраці
• Цивільна оборона – це зручний привід відійти від спекуляцій на темі Другої світової війни у патріотичному вихованні
• Даний підхід більше відповідає туристично–краєзнавчим реаліям, ніж військово–патріотичне виховання.
Вирішення питання патріотичного виховання і наповнення його реальним змістом «цивільної оборони» – це перший крок до національної армії, оскільки без цивільної оборони немає об’єктивної обороноздатності країни . А армія, тим більш професійна, має опиратися на широку національну «цивільну» підтримку, що без масової вишкільної і кадрової роботи неможливо. Розгорнута система цивільної оборони, маючи потужний мобілізаційний потенціал, дозволяє сконцентрувати сили і ресурси на відносно невеликій кількості професійних бригад швидкого реагування, посилених кадрованим резервом. Тим паче, що перехід на сучасні, високо мобільні бригади швидкого реагування – це загальносвітова тенденція.
Теперішній стан української армії неодмінно зміниться, розвал і деградація не може тривати нескінченно. Питання, що буде існувати на «момент істини» – підґрунтя для розвитку національної армії чи останній національний бастіон є неважливим. Важливим є сам факт існування – шанс на цивільну оборону. І цей шанс необхідно формувати зараз через патріотичне виховання в новому форматі .
P.S. Не варто остаточно відкидати козацтво як ідею, попри всю паталогічність теперішнього стану і непридатність “шароварщини” до сучасних реалій. Сама ідея елітарної, професійної військової корпорації є сучасною і прогресивною. Можливо саме в цьому напрямку і пролягає здоровий шлях розвитку козацтва, співзвучний з його історичною роллю.
Андрій Гордієнко, «Ресурсний центр патріотичного виховання «Звитяга»
