Вибори-2012: заздалегідь нечесні

Цілком очевидно, що комплексна оцінка будь-яких виборів неможлива лише на основі спостереження в день голосування. Не менш важливу роль має відігравати й аналіз усієї передвиборної кампанії, а в багатьох випадках – ще й розстановки основних політичних сил до офіційного старту виборчих перегонів. Такий аналіз довиборчих тенденцій в Україні, які матимуть серйозний вплив на перебіг і результати голосування, дає підстави стверджувати, що навіть за умов повністю чесного голосування та прозорого підрахунку голосів не можна буде говорити про те, що вибори цілком відповідали демократичним стандартам. Серед основних аргументів на користь цього можна виділити такі.

Інструментальний виборчий закон. Закон «Про вибори народних депутатів України», ухвалений 17 листопада 2011 року, став першим логічним кроком владної команди на шляху до перемоги на майбутніх парламентських виборах. Попри передвиборчі обіцянки Президента Віктора Януковича запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими списками, саме з його ініціативи було розроблено й ухвалено в парламенті новий виборчий закон, який встановив змішану систему, що поєднувала елементи двох виборчих систем – пропорційної з закритими списками і однотурової мажоритарної. Резони цього були очевидними: мажоритарна система в українських умовах більш податлива до застосування адміністративного ресурсу та політичної корупції та в більшості випадків дає перевагу кандидатам, які користуються фінансовою та політичною підтримкою влади. Інші новели закону – заборона участі у виборах політичних блоків і підвищення прохідного бар’єру до 5% – також були спрямовані проти опозиційних партій, суттєво ускладнивши їм процес підготовки до виборів.

Недопуск до виборів лідерів опозиції. Не менш важливим елементом стратегії досягнення потрібного результату на виборах стала й зачистка політичного поля від основних конкурентів правлячої команди. Засудження й ув’язнення двох найбільш радикальних опонентів діючої влади Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, які відбулися 11 жовтня 2011 року і 27 лютого 2012 року, відповідно, мали на меті усунути їх від участі в майбутніх виборах за допомогою політично мотивованих судових процесів. У підсумку опозиційні партії, які вони представляли, втратили значну частину не лише організаційного потенціалу, а й підтримки серед виборців. Це стало зрозуміло після того, як Тимошенко і Луценка не було включено до списків оновленої опозиційної партії «Батьківщина», в результаті чого її рейтинг різко впав.

«Нарізка» виборчих округів. Менш помітним для громадськості став процес формування мажоритарних виборчих округів, однак і він зробив свій внесок у нечесну виборчу кампанію. Багато округів утворювали під конкретних кандидатів від влади, аби забезпечити їм найбільш сприятливі умови для конкуренції з майбутніми опонентами. Такий «джеррімендеринг» був особливо поширений у східних областях, однак торкнувся й інших регіонів: до прикладу, деякі округи в Києві були навмисно деформовані, а то й розщеплено на дві незв’язані між собою частини (221 округ, який  «нарізали» під кандидата від влади Аллу Шлапак). Зрозуміло, що майбутнім кандидатам від опозиції Центральна виборча комісія таких «подарунків» не робила.

Підконтрольність засобів масової інформації. Ще одним засобом отримання бажаного результату на виборах стала активна робота із загальнонаціональними і регіональними ЗМІ, лояльність більшості з яких до влади було зацементовано ще до початку виборчої кампанії. Безпосередньо під час виборчих перегонів контроль влади над мас-медіа лише посилився, і їх почали використовувати для погано прихованої агітації за політичні сили з провладного табору – Партію регіонів, Комуністичну партію та партію «Україна – Вперед!». Підтвердженням очевидного дисбалансу стали результати моніторингових досліджень неурядових організацій – Інституту масової інформації, Академії української преси, «Телекритики» тощо, які фіксували домінування Партії регіонів і її сателітів у інформаційному просторі більшості загальнонаціональних телеканалів, радіостанцій і друкованих видань.

Наповнення виборчих комісій. Кричущим свідченням підконтрольності виборчого процесу центральній владі стало проведення жеребкування членів окружних і дільничних виборчих комісій у серпні-жовтні цього року. Результатом першого етапу стало надання непропорційно великої кількості місць (подекуди максимально можливої – 225) технічним і фіктивним партіям, деякі з яких навіть не беруть участь у виборах за пропорційними списками: «Молодь до влади», «Русь Єдина»,  Народно-трудовий союз, «Руський блок», «Руська Єдність» тощо. Водночас дві великі партії, які претендують на проходження до парламенту – «УДАР Віталія Кличка» і «Свобода» – не отримали жодного кандидата. Подальший масовий процес заміни обраних членів окружних комісій лише підтвердив, що жеребкування було проведено за вказівкою «згори», аби забезпечити Партії регіонів можливість отримати контроль над абсолютною більшістю членів окружних комісій. Така ж схема жеребкування була застосована й на рівні дільничних комісій – із усіма відповідними наслідками.

Передвиборчі порушення. Зважаючи на всі вищезазначені кроки владної команди, перебіг виборчої кампанії не став великою несподіванкою. Згідно з результатами виборчого моніторингу громадянської мережі «ОПОРА», вже в перший місяць перевиборчої кампанії – серпень – Партія регіонів вибилася в абсолютні лідери за кількістю зафіксованих виборчих порушень – 188. Найближчі «переслідувачі» лишилися далеко позаду: 6 порушень було помічено за Комуністичною партією, 4 – за «Батьківщиною», по 2 – за Народною партією, «УДАРом», «Свободою» і «Єдиним центром». Характер таких порушень був різним, однак так само очікувано перші місця зайняли застосування адміністративного ресурсу та підкуп виборців. Не надто змінилася ситуація протягом вересня – пропорції порушень лишилися тими ж, а їх кількість дещо зросла. Ситуація суттєво ускладнило й нововведення цьогорічної мажоритарної кампанії: обман виборців з боку багатьох кандидатів з приводу суб’єкту їх висунення. Так, багато самовисуванців, яких підтримує влада, позиціонують себе або незалежними кандидатами, або навіть представниками опозиційних сил, а ціла низка офіційних кандидатів від Партії регіонів «соромляться» говорити своїм виборцям про партію, яка їх висунула. Зрозуміло, що такі прийоми кандидатів-мажоритарників лише доповнювали загальну картину нечесної виборчої кампанії 2012 року.