Йосиф Сірка
«Мені здається, що найяскравішою рисою московської національної вдачі є саме жорстокість…»
(Максим Ґорький).
Насамперед слід зазначити, що Путін пройшов вищу школу КГБ, в якій не вчили людей любити, поважати, чи християнського ставлення до ближнього, але вчили підступно (без слідів) вбивати, завербовувати до співпраці, підкуповувати, шантажувати, погрожувати. Його діяльність на посаді такого собі аґента у Східній Німеччині не вимагала багато знань, чогось дуже суттєвого (в розумінні державного), скоріш, засвоювати методи знайомства, контактів, що стало йому в пригоді після розпаду СССР – він це майстерно використав.Звичайно, що і знання німецької мови допомогло йому влаштуватися біля мера Петербурґа, звідки він потрапив до веріхівки Кремля.
Про цей період його життя вже написано багато, але слід приглянутись саме до періоду, коли він став головою уряду РФ, а потім і президентом.
Його «організаційні здібності» знайшли своє втілення у підготовці до війни проти Чеченської Республіки та вбивства її першого керівника генерала Дудаєва. Шлях Путіна до абсолютної влади та контролю над політичним розвитком, який зробив з нього неймовірного диктатора, а з громадян РФ – бездумну масу, яка дозволя й дозволяє йому провадити криваві війни навіть проти тих, кого називає братським народом, виявив бездушного психопата, якому бракує елементарного логічного думання, але який багатий на підступні кроки, безжалісні вчинки, які стають для мільйонів неймовірною трагедією. Брак співчуття, милосердя, адекватности вчинків зробив з нього вбивцю, якому бракує людських рис, які довели людство до проґресу.
Хвороблива уява про те, що розпад «імперії зла» (Р.Рейґан) – СССР був «найбільшою катастрофою ХХ ст.» (Путін) зробила з нього найбільшого злочинця на планеті, який, задля своєї хворої уяви, побудував вперше в історії терористичну державу та став загрожувати світові атомною війною. Як не дивно, але саме до створення держави-терориста йому вдалося залучити російську православну церкву.
Московська (зараз РП) церква отримала патріарший статус 1589 р.. Його надав Вселенський Патріарх Єремія ІІ Транос після піврічого примусового утримування у Москві з 1588 р.. Оскільки надання статусу слідувало після арешту та погроз Вселенському Патріархові, то Константинопольський Собор 1590 р. не визнав його через порушення канонів православної церкви – щойно 1593 р. московському цареві вдалося досягти (чи купити) визнання, але Томосу РП досі не отримала.
Після наступних 128 р. – 1721 р. року МП був скасованний. Замість нього Петро І, та наступні імператори Російської імперії призначали світських керівників над церквою — обер-прокурорів, які вирішували всі церковні справи та затверджували рішення Духовної колегії, що була згодом перейменована на Святійший Правительствующий Синод, — колеґіальний орган вищої церковної влади, що призначався імператором і повністю був залежний від імператора всеросійського та поставленого ним обер-прокурора. В цей період фактично імперська православна церква була державною конторою (відомством), в якій було відсутнє таїнство сповіді.
Наступних 196 років Російська церква діяла без патріарха і щойно 28 жовтня 1917 р. відбувся Всеросійський Помісний Собор, який відновив Патріархат, але церква зазнавала комуністичного переслідування аж до 1943 р.. Сталін знав про те, що на окупованих німцями територіях церкву не переслідують, то вирішив її використати для себе. Він запросив кількох митрополитів до себе 5.9.43, а вже 8-ого вересня відбувся Всеросійський Собор МП, який обрав патріарха Сергія, кандидатуру якого ухвалив сам Генеральний секретар комуністів – Й,Сталін.
Статус РПЦ МП, з того часу, був «незалежний», але мало чим відрізнявся від часів Петра І. Справа в тому, що «таїнство сповіді» було дозволене, але орґани КГБ вимагали від священиків «інформацію», якщо їх «цікавив» певний «християнин». Таким чином, Сталінові вдалось не тільки «відновити» РПЦ і її Патріархат, але й запровадити її під повний контроль своїх спеціальних служб.
Путін добре знав про це і обрання Ґундяєва патріархом РПЦ цілковито вкладалося до його планів відновити, хоч «обшарпану» імперію. Церковна кар’єра Ґундяєва досить детально висвітлена на сторінках «Вікіпедії» та Google, які твердять, що він вже зі шкільної лавки був дуже «наполегливим» і близьким до митрополита, який допоміг йому за перший рік навчання в Семінарії, закінчити курс і за другий рік! Певно, здібним був хлопець. У Вікіпедії твердять, що саме співпраця з відповідними орґанами була запорукою швидкої церковної кар’єри, яка увінчалася титулом патріарха. В різних статтях про Ґундяєва Кирила наведені навіть імена, під якими діяв церковний діяч В.Ґундяєв для іншої державної структури.
Тому не дивно, що обидва Володимири добре себе розуміли, незважаючи на те, що працювали цілковито на різних ділянках, але служили (звітували й виконували завдання) тій самій структурі КГБ, яка, навіть після зміни назви, займалася й займається тою самою діяльністю – поширюванням брехні, вигадуванням «русского миру», який мав приховувати справжню мрію неграмотного аматора-історика – президента РФ Путіна: повернення у минуле, воскресіння напівздохлої імперії зла.
Щоб не викликати зайві підозріння, Путін підступну ідею доручив Патріархові РПЦ МП Кирилові. Через нього вдалося одурманити не тільки вірян, але й більшість населення РФ, яке стало захоплюватися окупацією сусідніх територій Грузії, М олдови, України, зокрема, вигуками «кримнаш». Відомий розвідник, журналіст Ю.Швець зауважує, що Путін вивчав минуле Третього Райху і, можливо, саме методи ҐЕСТАПО «промовили» до його серця, про що свідчить дійсність, коли в РФ ліквідовано будь-який протест. Зрештою, ідеолоґія «московської цивілізації» прямо перевзята з гітлерівської übermensch – надлюдина. Саме Гітлер починав «захоплювати» німців «собіранієм» німецьких земель – в чому російський Путлер дослівно переймав його «арґументи». Окрім цього, здається, і сам вибір дати 24 лютого не випадковий, бо ж саме в цей день 24 лютого 1920 р. була прийнята програма нацистської партії NSDAP, яка була теоретичним ґрунтом Голокосту.
Загальновідомо, що Російська аґресія проти України 2014 р. з брехливим виправданням «допомоги» російськомовним обійшлася найбільшими жертвами саме російськомовних. Дехто й справді повірив московським пропаґандистам, що в Україні може настати така ситуація, яка панує в РФ, де національні меншини не мають жодних прав. Наприклад: українці становлять значну частину людности РФ, але ніде не було не тільки радіо хвилі, чи хоча б одногодинної телепрограми, приватну – одиноку на РФ, українську бібліотеку в Москві було ліквідовано. А про школу – хоча б суботню, і мови не могло бути, не кажучи вже про українські культурні організації, які були ліквідовані.
Розвиток демократичного суспільства в Україні став небезпечним для РФ не тому, що хтось обмежував російськомовних, а тому, що люди, після двох Майданів, відчули себе вільними. Незалежно від мови, українці полюбили країну, в якій живуть і готові за неї боротись. Тому путінську вигадку про «один народ» – згідно з останнім опитуванням – підтримує в Україні всього 8%.
Тим часом, пропаґандистська фашистська політика тзв. руху «русский мір» вже набрала відвертих расистських рис, що довело пропаґандистів до думки, що Росія уявляє собою «нову цивілізацію», яка має врятувати світ. Саме такі «арґументи» висловив Патріарх Кирил, коли виправдовував повномасштабне вторгнення російського війська в Україну – 24.2.22. А щоб «воїни російської цивілізації» швидше перемогли українців, то він дав їм для аґресії ікону – для допомоги фашистській армії Путіна.
Майже 20-тисячні втрати російського війська та не меньша кількість поранених за 45 днів війни – виявилася покаранням, а не перемогою. Так виглядає, що Господь неповірив Патріархові РПЦ МП і покарав його «зброєносців». Чи дійде цей сумний сиґнал хоч до декотрих владик РПЦ? Певно, не можна очікувати від політиків Росії, щось, що відмінне від думки Путіна, але хоч на якийсь розум серед церковників можна було сподіватися, незважаючи на те, що і цекрва, і вся людність РФ були й залишаються під щоденною брехливою пропаґандою російських телеканалів.
Цілковито дивує ставлення до «войовничого» патріарха представників тзв. УПЦ МП в Україні, які спромоглися лише на звернення Митрополита Онуфрія до Путіна припинити «спецоперацію». Ця «спецоперація» триває вже другий місяць і зруйнувала десятки храмів (в тому числі і історичні пам’ятки православної церкви), мільйони православних і неправославних християн – вбиті, замордовані, покалічені, депортовані, позбавлені даху над головою, знищила школи, лікарні, десятки тисяч помешкань, будинків, хат, доріг, мостів, та всього не перелічити, що фашистський режим Путіна скоїв в Україні.
Дивує те, що тзв. УПЦ МП була свідком двох Майданів, розпочатої проти України війни Росією 2014 р. та продовження повномасштабної війни 24.2.22 р., але досі не знайшла у собі рішучости, щоб вибачитися перед паствою за обрання «пастиря», який служить фашистському президентові, а не Господові. Православні МП повинні б повчитись із притчі про «блудного сина», який прогуляв свою частку і жив не дуже праведним життям, але під кінець зрозумів свою помилку і повернувся до батька і попросив пробачення. Батько йому простив, бо переконався, що той зрозумів, що його стиль життя не був правильним і син був готовий взяти будь-яку працю, щоб спокутувати свою провину.
Здавалось би, що для «блудної» УПЦ МП в Україні, яка своєю поведінкою нагадує блудного сина, виходом із грішної ситуації мало б стати поякаття-вибачення перед паствою. Допомогою в цьому могла б стати, визнана єресю – Декларація про визнання концепції «Русского міра», під якою підписалося вже понад 340 теологів, релігієзнавців, богословів та ін.. Як наголошують її автори, російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року “є історичною загрозою для народу православної християнської традиції”.
“У своїх промовах президент Володимир Путін та патріарх Московський Кирил (Гундяєв) неодноразово розвивали ідеологію “Русского міра” впродовж останніх 20 років. Вони використовували цю ідеологію як основне виправдання вторгнення (починаючи з 2014 року, коли Росія анексувала Крим та ініціювала опосередковану війну на Донбасі, аж до початку сьогоднішньої повномасштабної війни).
Оскільки УПЦ МП роками була втягнена у пропаґандистську єресь «Русского міра», то зобов’язана зробити перший крок, щоб себе виправдати перед ще живим своїм християнським «стадом», яке зазнало на власній шкірі «московську цивілізацію» – вбивство, знущання, тортури, ґвалтування, крадіж, руйнування бомбами, ракетами, гарматами та брехню, принесені в Україну «православним» озброєним бидлом Московського патріарха.
12.4.22 р.
