Два тижні тому на першій шпальті «Шляху Перемоги» ми вже писали про ймовірну загрозу широкомасштабного російського вторгнення в Україну. Тоді про це повідомляла виключно поважна міжнародна преса – The Washington Post та Politico, бо секретар РНБО пан Данілов та Офіс президента Зеленського заявляли, що в них нема підтвердженої інформації, що Росія знову розширює кількість військових в окупованому Криму, в ОРДЛО та біля українських кордонів. А Головне управління розвідки Міністерства оборони України взагалі заперечило цю інформацію, заявивши, що «це все психологічна операція проти нашої держави».
Йшов час і у відповідь на таку позицію політичного керівництва України 8 листопада американські військові навели вже конкретні факти з точним зазначенням російських військових частин та підрозділів на основі їх супутникових даних. Пізніше Держсекретар США Ентоні Блінкен прямо заявив, що білоруський диктатор Олександр Лукашенко штучно створеною міграційною кризою на польсько-білоруському кордоні намагається відвернути увагу від стягування російських військ до кордону України. А командувач британських військ генерал Нік Картер зазначив, що Збройні сили Великої Британії повинні бути готові до війни з Росією, а також має бути напоготові НАТО. Картер також вважає, що ситуація на кордонах України та Білорусі є прикладом «класичного відволікання уваги», яку Росія практикує роками. «Зараз Росія становить більшу загрозу Східній Європі, ніж це було вісім років тому – коли я обійняв свою посаду» – прямо визнав ситуацію пан Картер.
А вже 15 листопада британське видання Financial Times повідомило, що Співробітники західних спецслужб мають у своєму розпорядженні дані, які свідчать про «високу ймовірність» нового російського вторгнення в Україну. В матеріалі йдеться про те, що у своїх прогнозах експерти спираються не лише на відомості щодо концентрації близько 90 тисяч військовослужбовців РФ поряд з українським кордоном, але й на інші дані, які мають секретний характер.
І тільки тепер, практично через два тижні після оприлюднення інформації у поважній міжнародній пресі, політичне керівництво України почало визнавати очевидну загрозу та хоч якось на неї реагувати. «Інформація нашої (військової розвідки) збігається з інформацією країн-партнерів про високу ймовірність дестабілізації ситуації в Україні цієї зими», – мляво констатувала вже загальновідомий факт заступник міністра оборони України Ганна Маляр.
Два тижні чомусь і на щось чекали, а тепер визнали об’єктивну реальність? Яка ж причина такої довготривалої гри в мовчанку та тотального заперечення даних військових розвідок США та Великобританії? Звичайно, що можна допустити, що вище політичне керівництво України на чолі з Зеленським просто вважає західних експертів та їх сучасні технології занадто непрофесійними та відсталими (хоча, повірити в це, на жаль, важко). А якщо ні, то причина мовчанки одна і вона формулюється дуже коротко – непереборне бажання у Зеленського «не дражнити Путіна». Недолуга віра в те, що «якось воно само розсмокчеться», що «якщо заплющити очі, то проблема зникне». Що дитяча логіка про те, що втеча від проблеми її вирішить справді працює.
І яка б з двох причин мовчанки не була основною – результат є однаковим: Україна вже втратила два тижні дорогоцінного часу, що може дуже болісно вплинути на ситуацію в державі та безпеку наших громадян. Часу, який можна було б ефективно витратити на підсилення боєздатності військ, на підготовку економіки країни до ймовірних загроз, на відповідні дипломатичні дії з метою отримання міжнародної допомоги та розширення антиросійських санкцій. І для цього необхідно екстрено скликати РНБО, збирати голів фракцій у Верховній раді для напрацювання спільної політичної позиції, заслуховувати звіт Міністра оборони та проводити термінове безпекове засідання Кабміну. Потрібно діяти системно, а не обмежуватись млявою заявою заступника Міністра.
І я зовсім не нагнітаю ситуацію. Бо є очевидна річ – Росія ніколи не відмовлялась від своїх імперських планів щодо України, від територіальних претензій, від планів на т.зв. «Новоросію» або перетворення нашої держави на їх «Південно-Західний федеральний округ», а тому буде використовувати будь-які наші слабкості для продовження агресії. А тому чи є сьогоднішнє стягування ворожих військ біля наших кордонів черговим брязканням зброї, чи реальною підготовкою до широкомасштабного вторгнення – це залежить насамперед від нашої протидії. Бо російський гопник розуміє виключно мову сили, а тому ми маємо бути сильними, демонструвати це у всіх проявах, а не замовчувати ризики та тікати від загроз. На жаль, ані Зеленський, ані його найближче оточення за два з половиною роки при владі так цього і не усвідомили. І це найважчий їх злочин.
І замість цього усвідомлення та вкрай необхідного підсилення обороноздатності держави Офіс президента продовжує займатись виправданнями власних провалів та перекладанням відповідальності з хворої голови на здорову. Днями голова ТСК Мар’яна Безугла оприлюднила звіт їх парламентського розслідування щодо зриву спецоперації по вагнерівцям. Як і очікувалось, по всіх пунктах цієї ганебної історії або ТСК нічого не встановила, або зайнялася відвертими спекуляціями. Очікувалось, бо саме для цього зелена влада і створила таку ТСК, де головою була обрана депутат-слуга, заступником голови – депутат від ОПЗЖ, а депутати від української опозиції були взагалі не допущені до її роботи, не кажучи вже про можливість впливати на ухвалення рішень.
Тому з завданням, поставленим на Банковій Зеленським та Єрмаком, пані Безугла добре впоралась – добитися висновку, що Зеленський та Єрмак ні в чому не винні. Так, владі довелося підтвердити, що спецоперація була, хоч більше року вони брехали зі всіх екранів протилежне, а чесних журналістів та українських політиків звинувачували у всіх гріхах.
Так, владі також довелося підтвердити, що захоплення вагнерівців було чомусь відтерміновано з 25 на 30 липня, що і призвело до зриву спецоперації.
Але далі починається справжня містика – хто та чому відтермінував завершення спецоперації так і залишилось невідомим для ТСК. Разом з тим, на засідання ТСК так і не було запрошено осіб, які брали участь у тій доленосній нараді в кабінеті Зеленського.
Висновок напрошується сам собою: ТСК була сформована та збиралася не для встановлення істини, а виключно щоб створити алібі тим, кого потім можуть звинуватити в державній зраді.
І тому ми, українці, на жаль від влади не дочекаємося правди – доведеться знову її дізнаватися виключно з міжнародної поважної преси. Як це вже було з офшорним скандалом Зеленського, з накопиченням російських військ на українському кордоні, і як це ще буде з зупинкою спецоперації з визволення українських заручників з тюрми «Ізоляція» в ОРДЛО.
Ігор Артюшенко
