Олександр Музичко
До видання книжки Олега Багана «Актуальна націософія: теоретичні, культурологічні, геополітичні, історіософські аспекти. — Львів: ЛА «Піраміда». — 2016. — 672 с.
Сучасна історіографія та політологія досить багаті на фактологічні праці. Однак, як на мою думку, бракує системної візії, міждисциплінарних студій. Найбільшою прогалиною вважаю занедбаність галузі націєсофії з її провідними темами — історіософією та геополітикою.
Філолог Олег Баган уже тривалий час плідно творить саме у річищі глибоких міждисциплінарних студій, загальною метою яких є вироблення системного погляду на розвиток України, надання йому націєцентричності та історіософічності, відродження відповідних традицій «вісниківської» плеяди. Тому його значення як дослідника давно вийшло за тісні філологічні рамки. Він цілком має право претендувати на рідкісне для України звання націєсофа, історіософа, який використовує літературознавчі, історичні, політологічні прийоми задля ширших міждисциплінарних узагальнень. Мені видається, що не історик за фахом Баган найплідніше із сучасних учених продовжує справу великого українського історика Ярослава Дашкевича в її історіософському та політологічному аспектах. З мислителів, публіцистів він — один з найпомітніших новітніх продовжувачів (а не лише популяризаторів) ідей Дмитра Донцова.
Численні книги та статті Багана, особливо «Націоналізм і націоналістичний рух: історія та ідеї» (1994), «Українська Понтида: геополітичні виміри сучасної України» (2002), є не лише дослідженням світогляду видатних українських літераторів, публіцистів та мислителів, передусім Д. Донцова, а й спробою застосування їхніх ідей як призми, крізь яку можна найадекватніше побачити перспективи сьогодення, знайти вихід з непростих викликів, що постали перед Україною. Головний же виклик — не економічні проблеми, що є лише відображенням світоглядних, а відсутність у нас еліти і наявність величезної кількості тих, хто так і не став справжнім громадянином України. Тому й наша держава нагадує м’ячик, що безвольно літає між великими і не дуже геополітичними гравцями. Саме вони надають Україні то одного, то іншого напрямку руху. Україна затиснута між російським імперіалізмом та євро-американським лібералізмом, який не враховує інтересів постколоніальних суспільств, вважає «застарілими» мовно-культурні проблеми титульних націй і чи не головну загрозу для себе вбачає у націоналізмі, котрий кількома поколіннями борців за волю України та українців справедливо розглядається як єдиний рецепт порятунку національного організму, що ледве жевріє.
Як я вже зазначав, Баган видав цілу низку цікавих книжок, але, на жаль, не всі з них є широко доступними. Причина — у слабкій економічній та піарній базі сучасних українських націоналістів та патріотів. «Актуальна націософія…» чудово доповнює його попередні видання, розвиваючи й конкретизуючи окремі тези, осучаснюючи їх аналізом новітніх подій. Попри те, що більшість статей написані досить давно, вони аж ніяк не втратили своєї актуальності, бо пропонують рецепти, які й досі майже не впроваджені у суспільно-політичний дискурс та реалполітик України.
Особливо важливими вважаю думки Багана щодо українофобії (галичанофобії), русинства. Ці системні загрози, на тлі кримського та донбаського сепаратизмів, далеко не повністю осягнуті й дотепер. Більше того, бачимо спроби не лише з боку Росії, а й з боку ліберально-космополітичної інтелігенції власне Західної України розвивати, здавалося б, заархівовані концепції й тим самим поховати виплекану століттями ідею Соборності України. Сильною стороною збірника статей Багана є ширша, середньоєвропейська перспектива, порівняльний аналіз, без якого годі зрозуміти українські проблеми (зокрема, глибоке дослідження проблем білоруської ідентичності, що лише в останній рік-два нарешті стало предметом великої уваги в Україні на тлі дедалі більшого розчарування в російській ідентичності та культурі).
Головний висновок, який, на мою думку, має винести кожен, хто прочитає «Актуальну націософію…» Багана, — такий: декомунізація, економічні реформи не є панацеєю для вирішення проблем України, поки не буде тотально переорієнтовано весь світогляд, передусім української еліти, проведено його повну деколонізацію. Ми знову й знову повертаємося до проблем, окреслених Донцовим та його послідовниками, у процесі пошуку національного україноцентризму та вітальності. Сьогодні навіть український націоналізм переживає серйозну кризу, перебуваючи між архаїзмом, консервацією та модернізацією. Книга Олега Багана може бути одним із чинників, який дозволять подолати цю кризу, надати нового імпульсу розвитку українського національного руху, який не тільки не вирішив усіх своїх завдань у 1991 році, а й постав перед купою нових у ще більш заплутаному, ускладненому постмодерному, глобалізованому, значною мірою лібералізованому світі. Розбудова національних держав — ось фундаментальне завдання для світового націоналістичного руху, частиною якого є рух український.
