Тримаю в руках щойно виданий збірник матеріалів Третіх бандерівських читань «Візія української держави в ідеології українського націоналізму», які проходили в Києві 3 лютого цього року. Відчуття такі, що «з журбою радість обнялася». Чудове і правильне видання. Мало сьогодні виходить подібних книг. Як влучно зауважив учасник цих читань науковець Олександр Сич, бракує комплексних праць, які б підсумували вклад українського націоналізму у визволення української нації та спроектували його вплив на розбудову сьогоднішньої національної держави. «Бандерівські читання, які проводяться вже три роки поспіль, стають одним із тих небагатьох регулярних наукових форумів та дискусійних майданчиків, де системні студії українського націоналізму здійснюються саме в такому напрямку».
Українські націоналісти завжди надавали великого значення виробленню, кристалізації та поширенню націоналістичного світогляду, розробці ідеологічних концепцій та засад. До цього слугували й окремі видання (зокрема праці Донцова, Міхновського, Стецька, Ленкавського, Бандери, Липи, Мирона, Полтави, Горнового, Бжеського, Маланюка, Сціборського та багатьох інших теоретиків українського націоналізму), й ідеологічні журнали («ЛНВ», «Розбудова нації», «Державна нація», «Пробоєм», «Визвольний шлях», «Вісник ООЧСУ» тощо) й «Бюлетені ОУН», й різноманітні конференції і відповідно збірки їх матеріалів.
Значну увагу приділялося цій роботі завжди: і на етапі становлення ОУН, і в умовах глибокого підпілля та вимушеної еміграції, і в часи відродження України в кінці минулого століття. Як приклад наведу неповний перелік націоналістичних ідейно-теоретичних журналів початку 90-х: «Державність», «Напрям», «Наш клич», «Українські проблеми», «Український час», «Націоналіст», «Визвольний Шлях», «Вісник ООЧСУ», пізніше «Український засів», «Розбудова держави», «Орієнтири», «Воля народам», «Сніп», «Воля і батьківщина»… Регулярно проводилися й ідеологічні конференції та видавалися їх матеріали, сталилася і гострилася в труді і дискусіях націоналістична думка, відповідно набиралося соку добірне гроно яскравих націоналістичних публіцистів і теоретиків (Ярослав Дашкевич, Василь Барладяну, Роман Коваль, Володимир Яворський, Василь Іванишин, Богдан Харахаш, Юрій Микольський та десятки інших). Перевидавалися праці ідеологів українського націоналізму. А чим і ким можемо похвалитися сьогодні?
Сьогодні ж, як на мене, цей напрямок у нас є занедбаним, хвороба «всезнайства» поширюється, а ділянка ідейно-теоретичної роботи «заростає бур’яном».
А час іде, життя ставить перед нами нові виклики, на які маємо давати адекватні відповіді. Їх не знайдемо в «постах» соцмереж чи на «ток шоу» Шустера, не почерпнемо з демагогічних і безвідповідальних заяв і закликів багатопартійних функціонерів, які ніяк не знайдуть собі ціни, проте не шукають цінностей. І сліпі ведуть сліпих до провалля…
Поодинокими винятками, променями світла в темному царстві сьогодні є середовища Науково-ідеологічного центру імені Донцова (Олег Баган), Незалежного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» (Юрій Сиротюк), постійно діючої наукової конференції «Ідеологія українського націоналізму на сучасному етапі розбудови Української Держави» (Олександр Сич).
Здобутками останніх років вважаю вихід трьохтомника праць Степана Ленкавського «Український націоналізм» (упорядник Олександр Сич), двотомника текстів Петра Полтави «Концепція Самостійної України» (упорядник Михайло Романюк), але насамперед хочу відзначити воістину епохальний проект Олега Багана – десятитомник вибраних творів Дмитра Донцова, останній том якого вийшов влітку цього року. За 5 років Центр ім. Донцова зумів зібрати, впорядкувати, видати десять грубих томів праць провідного ідеолога українського націоналізму (окрім того варто згадати і про видання тим двох збірників «Український націоналізм: історія та ідеї»), що сьогодні особливо в мене викликає подив і захоплення, адже по собі знаю, як то нині непросто знайти і натхнення, і кошти для такої здавалось би «невдячної», справи.
Проте сподіваємось, що праця «одержимих» не пропаде намарно. Обов’язково має прийти усвідомлення, що безсенсово будувати на піску, що без вироблення міцних ідейно теоретичних підвалин та чітких орієнтирів усі наші національні зусилля залишаться зусиллями «лебедя, рака і щуки».
Віктор РОГ
