Поняття зовсім не маю, який там план Трампа чи ще когось іншого і чи мають вони взагалі якісь плани. Зрештою, актори розважальних жанрів після виступу цілком підставово сподіваються на оплески, а не на те, щоб люди після їхніх слів раптом почали думати. Бо думання, як складний процес, із політичною естрадою не має зовсім нічого спільного.
Тому «планів» ще підсиплють – як нових знижок на акційні «гаджети». Тільки жоден із них не відповідатиме на питання: а що, власне, робити нам? У логіці розробників «планів» ми і не повинні нічого робити, ми маємо сидіти у глядацькій залі і аплодувати. Для іншого нас точно не кликали…
Якщо ж питання «Що робити?», а не з якою силою аплодувати, нас цікавить, пропоную зрозуміти очевидність, яка така очевидна, що іноді завити хочеться. Найперше, пропоную усвідомити, що існує і зростає загроза не тільки українській державності, а й фізичному існуванню української нації. Так, це московське «остаточне вирішення українського питання»: на територіях, контрольованих москалями, для людини, яка вважає, що українці – це щось окремішнє від москалів, існує тільки два варіанти: перший – назавжди замовкнути і ніколи та нікому не висловлювати своїх думок; другий – померти після процесу цікавих катувань. Хоча і для тих, хто «супер» лояльний до кожної влади, смерть – дуже і дуже можливий варіант, бо для москалів вбивати – це весела і захоплююча справа.
Усвідомлення реальності цієї загрози має спонукати нас до реальної ж відповіді на неї. Суспільство має вже зараз бути готовим до того, що платити за нашу свободу, яка – основна і беззаперечна цінність, доведеться значно більшу ціну, ніж зараз платимо. Оскільки всі наявні ресурси мають бути спрямовані на оборону, треба усвідомити неминучість різкого зниження рівня життя людей на «мирних землях». Нинішній рівень комфорту буде просто споживацьким раєм у порівнянні з тим, що ми змушені будемо з необхідністю прийняти. Має виформуватися атмосфера прямого морального терору проти тих, хто дозволяє собі демонстрацію предметів розкоші, придбання дорогих автівок, будівництво маєтків і таке інше. Такі речі мають сприйматися як акти публічного трупоїдства – із відповідною реакцією.
Також моральний терор має поширюватися на тих, хто перешкоджає діяльності мобілізаційних служб, виправдовує ухилянтів та СЗЧ-шників, виправдовує свою байдужість до людей і долі країни заїждженим «нехай депутати і прокурори воюють». Не піде ж нинішня влада, яка не ні в чому, окрім корупції, не компетентна, воювати. Це вже зрозуміло. Але це до нашого дому йде біда, до нашого, не до їхнього!.. Так, ТЦК дуже не ідеальні, так, там хабарництво, але нічого кращого натепер немає. Просто немає і все. А люди «на нулі» потрібні. Потрібно, аби хтось тримав позиції, хтось спостерігав на СП-шках…
Роки, проведені в окопах від початку вторгнення, дали мені змогу побачити так ясно, як ніколи доти: лінія бойового зіткнення – дуже ревнива коханка. Якщо ти не будеш регулярно приходити до неї, вона образиться і прийде до тебе додому. Почне посеред ночі ломитися в двері, буде бити вікна… Прокинеться дружина, посхоплюються діти:
– Тату, хто там, хто там?!..
Якось незручно буде пояснювати…
Насамкінець хочу висловити величезну вдячність тим, хто в тилу волонтерив, волонтерить і волонтерити буде. Ви – наша свічечка надії і певність у тому, що все недаремно.
Олександр Хоменко
