Щойно Українською видавничою спілкою імені Юрія Липи (Київ) видано збірку текстів Леонтія Шипілова «Quo vadis» (аспекти теорії українського націоналізму).
Леонтія я знаю давно. Публікував його статті в сумській газеті «Гроно», зустрічалися ще в середині 90-х на різних заходах в Києві та Харкові, а вже з кінця 90-х в нас зав’язалася міцна дружба, разом розбудовували Молодіжний Конгрес, організовували конференції, таборові збори, вишколи, семінари.
Ідея зібрати під однією обкладинкою ідеологічні тексти талановитого публіциста, теоретика та вдумливого аналітика виникла в мене вже давненько. Але коли вирішив предметно взятися за реалізацію цього проекту, то зіштовхнувся з проблемою, мною неочікуваною. Виявляється, що статті Леонтія практично не публікувалися в Інтернеті і пошуковик видає лише кілька посилань. Отже, покладаючись на власну пам’ять, почав шукати в друкованих виданнях. «СНІП», «Молода нація», «Гроно», «Українські проблеми», «Визвольний Шлях»… Результат пошуку – до вашої уваги.
Різноманіття тематики, яку охоплює своїм аналітичним розумом Леонтій, вражає, глибока ерудиція, рівень теоретизування, концептуальне бачення проблеми, стратегічне мислення, а особливо враховуючи, що більшість пропонованих текстів написана 19-25-річним юнаком (!!!), заслуговує найвищої оцінки. В тому числі й оцінки з відстані 20 років.
Книга рекомендується насамперед молодому поколінню, праці, поміщені в ній, послужать надійним національним орієнтиром – компасом в бурхливому штормовинні сьогодення.
Принципи народовладдя, теорія еліт, концепція революції, ідеологічні засади українського націоналізму, геополітичні проекти та футуристичні прогнози… Актуальність статей, поміщених в збірнику, особисто у мене не викликає ані найменшого сумніву. Мало хто сьогодні займається розробкою цієї тематики.
Сьогодні, як на мене, цей напрямок у нас є занедбаним, хвороба «всезнайства» поширюється, а ділянка ідейно-теоретичної роботи «заростає бур’яном».
А час іде, життя ставить перед нами нові виклики, на які маємо давати адекватні відповіді. Їх не знайдемо в «постах» соцмереж чи на «ток шоу», не почерпнемо з демагогічних і безвідповідальних заяв і закликів багатопартійних функціонерів, які ніяк не знайдуть собі ціни, проте не шукають цінностей. І сліпі ведуть сліпих до провалля…
Проте впевнений, що праця «одержимих», зокрема і Леонтія Шипілова, не пропаде намарно. Обов’язково має прийти усвідомлення, що безсенсово будувати на піску, що без вироблення міцних ідейно теоретичних підвалин та чітких дороговказів-орієнтирів усі наші національні зусилля залишаться зусиллями «лебедя, рака і щуки», а наш національний шлях – блуканням «між трьох сосен».
Віктор РОГ
