Загальні висновки:
Мінське перемир’я є тимчасовим і використовується усіма сторонами для перегрупування і підготовки до наступної стадії збройного протистояння, в той час як Захід хоча і продовжує повільно посилювати санкції, шукає будь-який привід для повернення до старого режиму співпраці з Росією. Одним з найбільших ризиків та викликів для України наразі залишається виборчий процес з тотальним протистоянням різних політичних сил.
Немирне перемир’я:
Після підписання в Мінську домовленостей про перемир’я та початок врегулювання конфлікту, довгоочікуваного миру так і не настало. Один із самопризначених «лідерів ДНР» П.Губарєв відкрито заявив, що жодним чином не збирається дотримуватися мінських домовленостей, схожу позицію зайняли й інші російські терористи. Російська армія, схоже, теж наказу на припинення вогню не отримувала свідченням чому є неодноразові обстріли позицій українських воїнів артилерію з території РФ, а також розвідка, артобстріли і спроби просування на Маріуполь.
Відтак, всі сторони цілком розуміють, що домовлене перемир’я – це субстанція вкрай тимчасова, тому максимально намагаються використати його для перегрупування та підготовки до нових збройних дій. На цьому тлі ОБСЄ продовжує підігравати терористам, заявляючи про «відсутність вогню» зі сторони російських військ та найманців. Україні ж слід якомога швидше витягнути з полону усіх можливих українців, включаючи тих, кого відкрито викрала Росія всупереч цілому комплексу міжнародних норм (О.Сенцов, Н.Савченко).
Зважаючи на відсутність реального прогресу у вирішенні конфлікту з Росією (хіба що президент Петро Порошенко у своїх телефонних розмовах з Володимиром Путіном планує винайти якийсь оперативний план) слід уважно стежити за фактором часу. Він грає проти Росії, оскільки за місяць повністю стане Керченьска переправа. Це означає, що протягом цього часу Росія повинна або домовитися з Україною про безперебійне постачання до Криму води, електрики і їжі. Або військовим шляхом пробити через Маріуполь вихід до Криму, утримуючи сухопутну ділянку транспортування усіх необхідних товарів на півострів. З огляду на це, найближчим часом будемо спостерігати інтенсивний переговорний процес за участю Путіна з українською стороною, у разі невдачі якого відбудеться наступ російських військ на Південь України для пробивання коридору до Криму. Для відволікання уваги від даного наступу (який буде головним) можливим є паралельні удари російських військ за іншими напрямами. Відтак, необхідно форсованим темпом посилювати захист українського Півдня усіма можливими засобами.
Вічностурбований Захід:
Заява про неможливість перебування Росії в стратегічних партнерах у Євросоюзу та ознаки створення широкого антиросійського фронту на саміті НАТО в Уельсі начебто дають надію на продовження посилення тиску ЄС і США на РФ з метою згортання військової агресії проти України. Проте не слід і переоцінювати зазначені моменти, оскільки ані Європа на чолі з Ангелою Меркель, ані США на чолі з Бараком Обамою не готові і не здатні до жорсткого протистояння з Володимиром Путіним. Реально Захід має зараз усі інструменти та важелі щоб обвалити економіку Росії та жорстко «примусити до потрібного діалогу» Путіна протягом трьох місяців. Заради цього слід піти лише на тимчасові комерційні втрати, припинивши постачання до Росії продукції будь-яких західних компаній (в РФ 70% комплектуючих – західний імпорт), купівлю російських енергоресурсів та здійснення будь-яких фінансових трансакцій з російськими компаніями та урядом. Всі понесені витрати Захід потім з лихвою відіб’є після початку розпаду Росії і розподілення її на зони контролю держав «Великої сімки». Проти нині Заходом правлять бухгалтера та нерішучі політики, які не здатні брати на себе відповідальність за формування нового курсу історії. Відтак, мусимо відповідати за долю своєї країни і народу самостійно, без розрахунку на реальну допомогу на вічностурбований Захід.
Пригальмована Асоціація:
Оголошення Євросоюзом та Україною про відкладення введення в дію торгівельних положень Угоди про Асоціацію до 1 січня 2016 року за умов збереження торгівельних митних преференцій для України означає остаточне небажання Європи відстоювати власні цінності та зовнішньополітичні інтереси. ЄС віддає перевагу російським грошам, а не власним цінностям, які віднині важать не більше ніж порожній звук для єврочиновників. Фактично Євросоюз за власний кошт (економічно Україна суттєво не програє) відкладає введення зони вільної торгівлі з Україною аж до 2016 року. Мета – «зберегти обличчя Путіну». Це означає, що Росія надалі дотискуватиме необхідні для себе рішення у Європі, яка вже не здатна протистояти тиску Путіна.
Для України найбільший ризик – в затримці реформ. Це жодним чином не можна допускати. Головна відповідальність за процес – на Арсенію Яценюку, котрий поки продовжує зволікати, приділяючи увагу політичним іграм, а не трансформації української економіки. Найбільше дивує відчуття українського уряду в безмежності відведеного їм часу для розбудови нової економіки держави. Урядовці діють так, наче у них попереду вічність. Натомість терпіння українських громадян добігає кінця. Зростає ризик повторення класичної революційної ситуації. І популізм урядовців вже не допоможе, а не війну все списати вже не вдасться. Доведеться відповідати.
Вибори як загроза:
В Україні розпочалася друга виборча кампанія, яка відбувається під час реальної війни з Росією. На виборах до Парламенту кількість учасників на порядок більша, отже поле для гри і маневру значно ширше. Оскільки відбувається значна внутрішня зміна в політичних елітах, характер боротьби і застосовані виборчі технології будуть вкрай жорсткими. В той же час короткий період кампанії свідчить про невеликий рівень затрат на неї у порівнянні з минулими парламентськими виборами.
Найбільший ризик для України є той, що політики і чиновники вже значно підвищили рівень маніпуляцій громадською думкою, використання «чорного піару» та популізму. На жаль, вкотре політична еліта країни робить ставку не на конструктив і пропозиції шляхів розвитку України, а на пустопорожні обіцянки виборцям. Це свідчить, що в своїй основній масі нинішня політична еліта продовжує жити за старими схемами і філософією. Відтак, поки вона не буде у своїй більшості змінена – суттєвих трансформацій в Україні не відбудеться. Це ключовий аргумент чому громадським активістам, волонтерам і найбільш авторитетним представникам громадянського суспільства варто йти в політичну сферу. Старі політики та чиновники нового життя не створять.
До цього ж долучається новий раунд боротьби «всіх проти всіх» з використанням провідних медіа-груп і політичних ток-шоу. Для того, аби пересічним українцям знову не пошитися у дурні, краще менше дивитися телевізор, допомагати по можливості збройним силам та використовувати здоровий глузд в оцінці ситуації. Тоді перемога буде швидкою, а зміни якісними.
Українське Інформбюро
