Схоже, розрекламований чемпіонат СНД з футболу все ж не матиме перспектив. Принаймні саме таке враження складається після нещодавньої організаційної зустрічі, що її у Москві очолили лобісти проекту – відомий у минулому радянський футболіст і тренер Валерій Газзаєв та керівник «Газпрому» пан Олексій Міллер.
Як не посміхався зустрічі з російськими функціонерами перед єдиною у залі телекамерою «газпромівського» НТВ король «Газпрому» пан Олексій Міллер, стовідсотково, ще за лаштунками цієї зустрічі, йому доповіли, що українці на переговори не приїхали.
Сьогодні у пресі – багато публікацій та коментарів стосовно мільярдної ідеї Газпрома. Саме такий, дійсно великий, призовий бюджет запланованому на 2014/ 2015 роки чемпіонату обіцяє російський монополіст. Думки – різні. Одні кажуть – такий чемпіонат важко організувати, другі – важко з правами на трансляцію, треті – важко зацікавити пострадянську молодь іграми не перших клубів, скажімо, українського «Дніпра» та російського «Локомотива». Думок багато, і вони мають рацію, вони – аргументовані.
Невже про все це не знає пан Міллер, невже йому не підказали, що «заарканити» українську сторону навіть великими грошима буде важкувато. Тоді навіщо Міллер усвідомлено йде напролом з цією доброю, як пляшка на трьох, місією?
Пам’ятаєте, як в «Діамантовій руці» кумедний ніби «анти-герой» Міронова вмовляв простецького Сєню: «давай махнем на рибалку, поедем на Черные камни, возьмем лодку, с ночевкой, отсидим вечернюю зорьку…». В той момент Міронов був просто душка, радянська, щира, душка, якій важно відмовити та відмовити собі у простому людському щастю відпочити десь на березі Ласпі. От десь такий, душка, вчора був й пан Міллер.
Стоп. Щось не збігається… Пана Міллера ми знаємо й з іншої, суворої, сторони. Це обумовлено його головною роботою, важкою роботою з укладання міжнародних контрактів на поставку-покупку вуглеводнів та постійне звітування про це своєму босу – президенту Росії. От як не відштовхуєш цю тезу, а вона все ж повертається: ну не вірю я, що простецький, суто спортивний футбольний форум за підтримки «Газпрому» не є частиною поступового, повільного, але у перспективі стрімкого пострадянського об’єднання, яке – і це вже очевидно – досі не полишає мозок пана Володимира Путіна.
Скажете – «ні»? Тоді на що російські політики з цим новим чемпіонатом розраховують? Та ще й мільярд дарують! На те, що футбольні українські чиновники та клуби завжди хочуть заробити, а «хахли» повалять на стадіони згадувати «як воно було у 85-му між «Спартаком» та «Динамо»? «І СРСР був, і ракети були, і нас всі боялись», – додасть якийсь перехожий дідусь із залізними коронками у роті.
Іншого пояснення, як чергове втягування України в російську – у даному випадку – спортивну орбіту, важно знайти. І це на тлі того, що «Газпром», а по факту пан Путін багато років поспіль знущається над Україною, бо не може він їй пробачити, що «уж больно вольнолюбива». Три шкіри той «Газпром» з нас за газ здирає, сімома мільярдами лякає, на нас заробляє, а потім на ці ж гроші спонсорувати всіх нас дурних задумав. Ну не щиро це – спільний чемпіонат на тлі тривалої газової війни!
Це ж як ми маємо себе не поважати, щоб вестись на цю «спецоперацію»? І добре, що Україна мляво все це сприйняла. Поки. «Поки», тому що ми знаємо: після якихось чергових нічних переговорів на ранок ЗМІ можуть повідомити нам про справжнє диво. Наприклад, про те, що «ФФУ вважає, що ідея чемпіонату СНД все ж має перспективи…» Отаке-то. Не вірите? А хто пана Каськіва з «Пори» сподівався побачити на побігеньках в Януковича? Ніхто. Тож, погодьмося із перевіреною аксіомою «ніколи не кажи ніколи». Та не дай Боже!
Нехай наш «Шахтар» з їхнім «Зенітом» в єврокубках зустрічаються. І нічого особистого, виключно – спортивне.
На світлині: фани “Карпат” під час матчу
Дмитро Білоцерківець, м. Севастополь
