Після завершення членства у Раді Безпеки ООН при кінці 2017р. – початку нового року –Україна вступила, як одна з 47 країн світу, до Ради ООН з прав людини. Треба відмітити на самому початку нашої дискусії, що це призначення не є нагородою чи визнанням за зразкову поведінку, а скоріше результатом ротаційної системи. До речі, у цій Раді знаходяться такі визначні історичні порушники людських прав як Афганістан, Ангола. Бурунді, Китай, Куба, Єгипет, Киргизстан, Пакистан, Філіппіни, Катар, Саудівська Аравія і Венесуела де сьогодні фактично відбувається громадянська війна. Є також інші відомі порушники, але вони менш визначні.
Американська організація Human Rights Watch, яка має певний досвід, яка щороку готує повідомлення про стан людських прав у країнах світу, нещодавно видала свій звіт на минулий 2017 рік. Україна опинилась десь посередині, не найгіршою і не найкращою. Слід при цьому зауважити, що велика більшість порушень які представлені у звіті, відбуваються на конфліктній території Донбасу та окупованому Криму. В додатку велика більшість зауваг, щодо порушення Мінських домовленостей на Донбасі, що відбивається негативно на цивільному населенні цих місцевостей, належить до Росії та її сурогатів. Щодо Криму то всі обвинувачення відносяться до порушення прав українців та кримських татар. Відповідальність за це лежить на російських окупантах. Щодо самої неконфліктної з Росією частини України, то представлено фактично дуже мало зауваг та навіть ті більше дискусійного характеру беручи під увагу, що війна на Донбасі і гібридна війна Росії проти цілої України відчутні не тільки на Донбасі але і Харкові, Одесі, Києві і навіть Львові. От наприклад обмеження прав представників преси, тих яких пі-дозрівають у російській агентурі. Було би зовсім безглуздим зі сторони України та її спецслужб і прокуратури, якщо би не було такого обмеження та навіть затримання чи арешт. Фактично, єдині солідні зауваження по Україні, що замало зроблено по боротьбі з корупцією та влаштуванню незалежного судочинства для цієї боротьби.
У цьому звіті на окрему увагу як країни які найгірше порушують людські права заслужили такі країни: Туреччина, Єгипет, Лівія, Росія, Китай, Ємен і Бурма. Деякі з них навіть знаходяться у Раді ООН з прав людини. Це мабуть іронія, що найбільші порушники слідкують за порушенням других. Одначе треба пам’ятати, що Росія також була у цій Раді колись і напевне з часом повернеться. Окремо також визначено дві Європейські країни у яких, зокрема в останніх роках, посилилися негативні тенденції популізму- Польща і Угорщина. Фактично ситуація у Польщі на сьогодні ще гірша ніж у звіті бо нове законодавство про зміни до закону Інституту Національної Пам’яті (ІНП) були прийняті щойно у 2018 році, тому можна передбачити, що звіт по Польщі буде ще гірший у наступному році, хіба Конституційний суд Польщі відхилить нове законодавство польських правих партій. Польща, між іншим, перейняла з початком 2018року те місце в Раді Безпеки ООН на якому була Україна.
Міністерство Закордонних Справ України з призначенням Україні місця у Раді ООН з прав людини представило свого роду план праці, або своє бачення. На сесії Ради, що відбувається у цей час у Женеві і триватиме до 23 березня 2018р. як заявив на сесії представник України заступник Міністра Сергій Кислиця, Україна намагатиметься на цьому форумі протидіяти російській агресії і грубим порушенням людських прав на окупованій території України. Кислиця вказав на бажаний тиск з сторони Міжнародного спів-товариства . “Критично важливим в цьому контексті є доступ до півострова міжнародних організацій, включаючи ООН, ОБСЄ, Раду Європи, які б здійснювали моніторинг за дотриманням окупаційною російською владою прав людини…”
Мабуть було би не погано включити до порядку завдань України також поведінку польської влади, щодо нацменшин на своїй території, зокрема української нацменшини, знищення могил на українських цвинтарях, а також законодавства ІНП яке прогнозує грубі порушення людських прав.
Одначе, безперечно увагу треба скерувати в першу чергу проти Росії , бо що до Польщі то вона сьогодні не є окупантом і, до речі, є більше надії, що Польща рахуватиметься з думкою інших держав світу та міжнародними структурами до яких вона належить, а у випадку Ради Європи навіть очолює. Зрештою, коли в Польщі би змінилася влада, то мабуть прийшла б інакша політика. В Росії такої надії немає ні на цей березень, ні на довший термін.
При цьому напевне, Україна розуміє, що по мимо того, що багато її дій на цьому форумі будуть безуспішні, беручи під увагу довгу історію слабкої діяльності колись Комісії, а тепер Ради ООН з прав людини, а також самого Високого комісара по цьому питанню. Також багато невдач передбачається через саму композицію Ради. Порушники не будуть осуджувати других порушників бо бояться, що до них також можуть застосовувати рішення. Фактично кажучи ця Рада зовсім беззуба, тобто її рішення можуть бути чисто символічними.
Тим не менше треба працювати, навіть коли праця виглядає невдячною.
28 лютого 2018 р. Аскольд С. Лозинський
