Юрій Щур
Останнім часом, а особливо після підписання Закону України «Про освіту», українській стороні доводиться вислуховувати багато критики від деяких західних сусідів щодо утисків національних меншин тощо. Разом із тим, як засвідчують документи із архівів КГБ останніх років (місяців) існування СССР, всі ці події мають за собою досить цікаве підґрунтя. На прикладі Угорщини й пропонуємо ознайомитися з їх змістом.
21 жовтня 1990 року на ім’я Голови Верховної Ради УССР Леоніда Кравчука для ознайомлення надійшов лист про деякі процеси, що стосуються територіальної цілісності Української ССР. КГБісти акцентували увагу на тому, що після фактичного розвалу радянського блоку у колишніх країнах соціалістичного табору серед учасників різноманітних громадських формувань, а у деяких випадках і в урядових колах, все наполегливіше обговорювалося питання про необхідність перегляду «несправедливо» встановлених кордонів УССР.
Співробітники КГБ писали, що в Угорщині серед учасників діючих деяких суспільно-політичних об’єднань набирав розмаху рух за об’єднання усіх угорців в межах «Великої Угорщини» й відповідно «розкачувалися» представники угорської меншини Закарпаття. Також збільшилася кількість випадків появи в угорських ЗМІ закликів «припинити радянську окупацію Закарпаття», статей про історичну належність цього регіону до Угорщини та його «насильницьке відчуження» після Другої світової війни. В підручниках історії для середніх шкіл, географічних атласах, в тому числі тих, що ввозилися на територію України, друкувалися карти Угорщини, що включала Закарпатську область без позначеної лінії кордону між країнами.
Журнал «Християнсько-народного союзу», що мав назву «Корона», виступив тоді з ініціативою створення посади Уповноваженого Уряду Угорщини по Закарпаттю і виділення депутатського місця в парламенті цієї країни представнику угорського населення Закарпатської області.
Активно підтримувала ідею приєднання Закарпаття до Угорщини реформаторська церква. Її голова К. Тот у своїх виступах постійно підкреслював, що «несправедливі рішення Ялтинської конференції (1944 р.)» призвели до територіальної нерівності по відношенню до угорського населення Закарпатської області. Через те необхідно було, «користуючись сприятливою політичною обстановкою в країнах Східної Європи, виправити це становище і об’єднати під егідою «Великої Угорщини» всіх віруючих-реформаторів Закарпаття».
Під впливом таких віянь з-за кордону, посилювалися сепаратистські тенденції серед угорців Закарпаття. Вже у грудні 1990 року, у черговому листі на ім’я Кравчука, КГБ повідомляв про те, що серед вказаної меншини (158 тисяч осіб) все більш наполегливо лунають питання про «несправедливе» встановлення державного кордону УССР після закінчення війни. Все більшого розголосу отримувала вимога створити на Закарпатті національно-територіальне автономне утворення, або й передачу окремих районів області сусіднім країнам.
На відверто автономістських позиціях перебувало «Товариство угорської культури Закарпаття», лідери якого виступали за створення угорського автономного національного округу з центром у місті Берегове. Навіть мали намір провести серед угорців Закарпаття референдум з цього питання. Діяльність «Товариства» та його ідеї знаходили якнайширшу підтримку суспільно-політичних та релігійних кіл Угорщини, які систематично запрошували активістів руху на різні форуми, присвячені проблемам угорських національних меншин у інших країнах, обговорювали з ними можливості приєднання ряду районів Закарпатської області до Угорщини. Зокрема, у червні 1990 року у Будапешті за ініціативи Угорської реформаторської церкви відбулася конференція угорських меншин, які проживали у тогочасних Югославії, Чехословаччині, Румунії та на Закарпатті. На цій конференції була вироблена єдина програма дій, яка передбачала автономізацію угорських районів у країнах, які мали спільний кордон з Угорщиною.
28 квітня 1991 року відбулася конференція «Товариства» за участі більше 500 делегатів і гостей з Угорщини, Чехословаччини й Румунії. На конференції відзначалося, що «Товариство» отримало широке міжнародне визнання, встановило контакти з представниками угорських нацменшин у більш ніж 30 країнах світу, має значну підтримку офіційних кіл Угорщини. Тоді ж було повідомлено, що Міністерство зв’язку Угорщини планувало систематично безкоштовно направляти до Закарпаття 3-4 тисячі екземплярів «свіжих газет» та 30-40 тисяч друкованих видань 3-7-денної давності. Прибуток від продажу цих видань мав поступати на рахунок «Товариства» (до кінця 1991 року планувалося отримати 1 мільйон рублів).
Присутній на конференції старший радник уряду Угорщини по справах угорських національних меншин І. Ійдярто у своєму виступі підкреслив, що із вступом Угорщини до «європейського дому» угорці Закарпаття отримають рівні права з жителям Угорщини тощо.
Співробітники КГБ Закарпатської області для боротьби з сепаратистськими настроями, зокрема, посилювали контроль й нагляд за активістами та працювали у тісній ув’язці з місцевими органами влади. На перший план тут ставилося питання попередження можливих конфліктів на міжнаціональному ґрунті та збереження територіальної цілісності УССР.
А як буде зараз? Результати подібної діяльності, але іншої країни, на Півдні та Сході України ми вже пожинаємо останні три роки. У борні за Схід, все ж варто озиратися й на Захід.
