Донцов Д. От мистики к политике: Сборник статей. – М.; 2015. – 108 с.
Можна зреагувати емоційно на появу книжки вибраних статей головного ідеолога українського націоналізму російською мовою: «Нарешті!» Бо аж занадто довго Дмитро Донцов був у Росії демонізований (це ще дуже лагідне визначення характеру очорнювання і проклять на його адресу в російській науці і публіцистиці від періоду царя Ніколая ІІ до теперішньої доби Владіміра Путіна). Його ім’я, справді, фігурувало в російській свідомості за увесь цей час десь поміж Люципером і Вельзевулом приблизно. Особливо ненавиділи Д.Донцова в совєтську добу, коли його ім’я після означення «фашист» почали старанно видаляти з більшості енциклопедій та довідників. Усе, що можна було довідатися про цього оригінального правого українського політика і публіциста, філософа і літературного критика-есеїста, культуролога і геополітика, вміщувалося у три тези-прокляття: «ворог українського народу», «запеклий ненависник соціалізму», «приспішник німецького мілітаризму». На жаль, ця псевдонаукова традиція перекочувала з Росії совєтської в Росію постсовєтську.
Певною мірою це підтверджує і це нове і єдине поки що видання творів Д.Донцова російською мовою: воно напіванонімне, без зазначення видавництва, майже конспіративне за бібліографічним оформленням. З нього принаймні не можна дізнатися, хто переклав тексти. Цей приклад ще раз промовляє про те, що в сучасній Росії навіть в академічних колах не проглядає щире й мотивоване духом істини бажання об’єктивно дивитися на українську культуру та історію, вивчати і публікувати їхні першоджерела і класичні твори.
До збірки увійшли, справді, промовисті історіософські, ідеологічні та культурологічні есеї Д.Донцова: «От мистики к политике», «Город премудрости Божией», «Орден – не партия», «Завет Шевченко», «Идейное завещание Мазепы (1709-1959)», «Дух американизма», «Патриа или Экклезия?», «Крест против дьявола» та інші.
Безумовно, поява російською мовою такої змістовної збірки творів Д.Донцова стане подією, очевидно, більше морального, а не ідейного значення, бо напевно, що тираж цієї книжки є невеличким. Однак це саме моральна спроба російської інтелігенції збагнути такий демонічний для неї, містичний і незрозумілий світ українського націоналізму. Націоналізму, який Москва підступно і жорстоко знищила у Полтавській катастрофі 1709 р. у момент його історичного щойно оформлення, націоналізму, який важкою примарою блукав її Імперією протягом XVIII–XIX ст. і в зіткненні з яким Московія пережила свої найдраматичніші моменти під час революції 1917-1920 рр., націоналізму, який став для по-новому мілітаризованої Імперії (СРСР) найсильнішим внутрішнім викликом під час 2-ї Світової війни, націоналізму, який, врешті, таки зруйнував цю Імперію у політичних процесах перебудови в СРСР 1985-1991 рр. Це перший щирий крок до того, щоб не очорнювати, не обпльовувати, не фальсифікувати тотально все, що зв’язане з цим українським націоналізмом.
У цьому контексті зауважимо, що, мабуть, було б більше користі від цього видання, якби книжка ще й супроводжувалася короткою статтею-довідкою про Донцова, про віхи його творчості і діяльності. Тому, що російський читач повинен, нарешті, побачити і зрозуміти конкретні і реальні історичні умови формування українського націоналізму, конкретні духовні, культурні, естетичні імпульси до творення окремої української (руської, не московської) цивілізації, конкретні зусилля мільйонів до того, щоб зберегти й усуверенити українську національну ідентичність. Гадаємо, видавцям вартувало б сказати і кілька слів про обсяг спадщини Д.Донцова, про фахові дослідження і видання її в сучасній Україні. Адже Д.Донцов був одним з наймасштабніших правих мислителів-традиціоналістів, ірраціоналістів і волюнтаристів принаймні у просторі Середньо-Східної Європи ХХ ст. Тому чесна розмова про нього, яка тільки-но починається в Росії, мала б іти не лише від емоцій, але й від аргументів.
Олег Баган,
керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова
