Комунікація «зеленої» влади з суспільством базується на певній кількості не ідей (там з ідеями проблеми), а рефлексів, котрі вона хоче і намагається навіяти мільйонам громадян України. «Команда Зе» свідомо поширює примітивне мислення в стилі «Кварталу 95» та зоологічний егоїзм «аби мені було добре, а на державу і своїх співвітчизників начхати», сприяє формуванню байдужості до долі України і прагнень урятуватися за будь-яку ціну, погоджуючись на будь-яку зраду, на жорстокі та принизливі умови. Для цього використовуються різні методи, зокрема й залякування неминучими на всякій війні людськими втратами.
На одному ток-шоу на львівському телебаченні молодий представник «Слуги народу» агітував за «мир за будь-яку ціну» (це значить також ціною капітуляції, ціною здачі в полон, ціною окупації України тощо), він закликав уникнути жертв на фронті, зробивши таким чином жертвою Українську державу. Себто, Україна має померти, щоб урятувати від смерті своїх громадян. Логіка вимальовувалася саме така…
Але ті нації, які хочуть вижити і зберегтися, розуміють, що іноді жертви людей є необхідною запорукою того, що народ і країна не будуть знищені. 2500 років тому така сама проблема постала перед греками, котрим довелося протистояти величезній Персидській імперії. Демос грецьких міст-держав ті війни виграв і зробив для себе висновок: «Ми загинули б, якби ми не гинули».
Тобто, якби не жертви героїв, то не було б ані грецького народу, ані Греції. А львівський «слуга народу» в телестудії наводив головний аргумент, чому Україна має погодитися на капітуляцію: «Мами плачуть…» Себто стане легше, якщо плакатиме ціла Україна… Путін дасть Україні «мир» (дуже тимчасовий) тільки в обмін на її капітуляцію (цей очевидний факт «слуги народу» всіляко приховують). Незважаючи на цей формальний «мир», Кремль продовжуватиме нападати, стріляти погрожувати, залякувати і шантажувати. Спокою не буде.
А умови та ультиматуми Москви ставатимуть жорстокішими й нахабнішими. І хоч би скільки «слуги народу» на чолі з головним «слугою» плакали та випрошували в московського диктатора «мир» і пощаду, це не допоможе. Допоможе тільки ефективний збройний опір української армії і цілої української нації. Капітуляція не врятує українських життів, навпаки.
Біда в тому, що мільйони українців хворіють на амнезію, втрату історичної пам’яті. Якби пам’ять була, то згадали б, що під час національно-визвольної війни 1918-1921 років жертви українського народу були в сотні разів меншими, ніж під час більшовицького «миру» з його червоним терором і Голодомором.
Якщо «зелені» від імені держави капітулюють, то Росія доволі швидко встановить над Україною свій контроль. В усіх українських органах будуть російські «смотрящіє» (як за Януковича) – в Міністерстві оборони, в Генеральному штабі, в СБУ, в МВС, в ГПУ, в ДБР (виникає враження, що вони й сьогодні там, чи я помиляюся?), в Зовнішній розвідці, в МЗС, в економіці тощо. Мільйони молодих українців перетворять на «гарматне м’ясо» імперії, і гинути вони вже будуть не за Україну, а за зловісну чужу імперію. Гинути скрізь, де воює Росія, від Сирії до Південної Африки і Венесуели. В Криму ніхто нікого не питає, коли українських громадян відправляють до «Сибіру неісходимого», на Далекий Схід, на Близький Схід і до Африки. Як в СССР ніхто не питав українських мам, чи відправляти їхніх синів до Афганістану. А коли вони поверталися в Україну в трунах, то навіть суворо забороняли розповідати, де саме хлопці загинули…
А поки що потихеньку, крок за кроком Україну здають Росії під прапором «боротьби за мир». Як розповідали в анекдотах «вірменського радіо» часів СССР: війни не буде, але буде така боротьба за мир, що каменя на камені не залишиться… Чи залишиться щось від України?
Воля в обмін на газ
Після відомого ганебного демаршу олігарха Коломойського, який запропонував повернутися під крило Росії за 100 мільярдів доларів, Путін запропонував дешевший варіант: знижку на російський газ для України. Мільйони українців зрадіють, геть забувши, що дешевший газ як і безплатний сир бувають лише в мишоловці. Це вже було в 2010 році, коли Янукович отримав газову знижку на 100 доларів за тисячу кубометрів, продовживши на 30 років перебування російських військ у Севастополі і Криму. В Москві це зрозуміли як фактичну згоду на зміну статусу цих територій. А потім був 2014 рік…
Якщо українські фанати Зеленського проковтнуть цю наживку, Україна опиниться в повній енергетичній (а значить і політичній) залежності від Росії. В будь-якій момент Росія зможе перекрити газ Україні, поставивши її на коліна і вимагаючи згоди на всі російські вимоги. Особливо, якщо перекриє газ взимку. Сьогодні Москва не може цього зробити, бо Україна отримує газ із Європи… Крім того, Україна, погодившись знову сісти на російську газову голку, втратить підтримку Заходу. Справді, навіщо підтримувати країну, котра сама здає себе Росії? Як тоді Україна зможе воювати проти російського агресора, перебуваючи під контролем цього агресора? За «дешевий» газ Росії Україні завжди доводилось платити дуже дорого: залежністю, територіями і кров’ю, тотальною корумпованістю української влади і всевладдям олігархів, тупцюванням на місці, деградацією замість поступу.
Українців через подачки влади (нібито дешевий газ) намагаються зробити співучасниками великої національної зради. Деякі наївні до ідіотизму люди думають, що можна стати перед Росією в позу покірності й надалі спокійно жити. Ні, в Росії є дуже потужні сили, що прагнуть «остаточного вирішення українського питання», тотальної зачистки України від «націоналістів», себто від усіх, кому не начхати на долю України.
А поки що олігархічний телевізор, ідеологи «слуг народу» намагаються зробити українців темною підлою масою, про яку писав Пантелеймон Куліш: «Народе без пуття, без честі, без поваги». Дуже не хотілося б, щоб майбутні історики записали: «Українці зрадили свою країну за дешевий російський газ». Так можна навіки стати негативним прикладом для всього світу, як не треба чинити…
Чи є надія?
Україна волею її «всенародної Зе-влади» невідворотно просувається до російської пастки, як жаба чи кролик у пащу удава. Нації доведеться рятувати державу після того, що може статися. Тут можна сподіватися лише на український народ, на громадянське суспільство. Вони вже рятували Україну в 2004 році, в 2013-2014 роках. Коли «зелена» влада, що стрімко стає непристойно промосковською, заявляє, що за нею більшість народу, це неправда. Як засвідчують всі соціологічні опитування, більшість українців, навіть якщо вони голосували за Зеленського, виступають проти «миру за будь-яку ціну». Себто мандату на капітуляцію, на зраду вони нікому не давали. Шкода, що ці українці не змогли вчасно побачити справжню природу і сутність тих, за кого вони голосували. Проте краще з певним запізненням, аніж ніколи…
Однак, є небезпідставне побоювання, що за волевиявлення українського народу в 2019 році цьому ж самому народу доведеться тяжко і довго розплачуватися… Не виключено, що й великими жертвами.
Ігор Лосєв
