Ватикан і Москва повідомили, що 12 лютого ц.р. на Кубі відбудеться зустріч між Римським Папою Франтішеком і Московським Патріархом Кирилом. Ясно, що велика частина католицького і православного світів і не лише українського є приголомшені цією вісткою. Але чому? Чи Ватикан радився чи бодай повідомляв Українську Греко-Католицьку Церкву про цю непересічну подію. Це відоме мабуть дуже малому кругу осіб. Одначе така зустріч не повинна бути зовсім несподіваною.
Хоч би беручи під увагу минулу зустріч цього ж Папи з Президентом Росії Володимиром Путіном, деталі про що говорили, здебільша невідомі. Преса підозрювала, що Святійший Отець промовчав справу суверенності України. А також беручи під увагу політичну ідеологію соціалізму яку Папа відкрито сповідує, та відомий лібералізм у політичних відносинах, що є характерним до єзуїтського чину до якого Папа Франтішек причетний. До речі більш цинічні українські християни давно передбачували, що до цього дійде, тільки треба було ще трохи часу, і менш ортодоксальних, тобто менш принципових людей чим при владі у Ватикані. Здається менш ортодоксального та менш принципового чим сучасний Папа не було за останніх сто років.
Одначе, оскільки у Католицькій Церкві папа історично посідає дуже потужну владу треба було передбачувати, що влада у руках особи яка наскрізь керується і пишається популізмом доведе до контроверсійних подій.
Мабуть при цьому непомильність папи за наукою Церкви, навіть для найбільш ревних католиків відноситься тільки до справ віри. У політичних справах папа звичайна людина, необдарована особливістю розуму, розсуду чи натхненням. Все ж таки цей Папа постійно і часто необдумано входить у світській політичні справи. Одначе, через популізм та престижем позиції яку він займає що сприймається великим пошануванням загалом людства, мені Папа Франтішек використовує моменти та скоює чимало лиха.
Можна було б вказувати Папі ким був і є Патріарх Кирил як особа, чим є Московська Патріархія як інституція сьогодні та історично. Одначе цього не потрібно. Папа це все знає і розуміє. Далеко важливішим є яку кривду приносить своїм поступуванням своїм власним вірним, а зокрема мільйонам українцям католикам та українцям православним які до речі чисельно становлять не далеко меншу групу як православні росіяни.
Можна було би закликати до протесту, до грошевого бойкоту Ватикану. Одначе це була б примітивна реакція і не вдала з точки виправдання того зла, що скоїть чи скоїла ця одна зустріч. Можна було б критикувати Синод УГКЦ який відбувся минулого літа, уже після зустріч Папи Франтішека з Володимиром Путіном але без відповідної реакції нашого українського католицького високопреосвященства. До речі наша Церква в час і після зустрічі Папи з Путіном промовчала цю ганебну сторінку в історії Вселенської Церкви і тільки іноді реагувала на закиди, що Папа нагородив Путіна медаллю миру, вказуючи, що це не була нагорода, а тільки дарунок (немов сувенір зустрічі), та тим способом старалася вибілити цю наскрізь темну сторінку в історії Ватикану і нашої Церкви.
Сьогодні, мабуть не зупинити цю наскрізь нову темну зустріч. Одначе вона не може відбутися без реакції українського світу, релігійного, політичного і громадського.
Слово у першу чергу за нашими Патріархами, Святославом і Філаретом, але також за речниками всіх українських церков. Цього прагнуть їх вірні які фактично становлять їх церкви. Нова подія зустрічі з Кирилом теж темна як з Путіном, але також історичної вагомості. Не було досі такої зустрічі Апостольської Столиці з Московським Патріархатом. Вона вимагає історичної відповіді. До речі до відповіді повинні долучитися всі українці християни не тільки католики і православні, євангелісти, протестанти, тощо, а також і віруючі нехристияни які зазнали тяжкого і несправедливого переслідування чи ще у СССР чи навіть сьогодні у Російські Федерації з рук режиму де рука в руку колись і тепер працювали на їх знищення Кремль і Московська Патріархія разом, знищуючи християнство і людство. До цього повинні долучитися і політичні речники, Президент України, а також проводи громадських організацій в Україні так само як в діаспорі.
Яка повинна бути відповідь? Не дешева і не погрозлива. Відповідь повинна дати Папі Франтішеку зрозуміння, що він зробив помилку, що він діяв не в користь українського народу і людей взагалі, а задля політичної кон’юнктури, що він скривдив своїх людей які сумлінно і радо входять під його омофор і тих які хоч не входять безпосередньо сумлінно шанують його позицію та його особу. Треба дати Святійшому Отцеві до зрозуміння, що він пішов з вовком, лишаючи своїх овець напризволяще.
Цей епізод не можна ні промовчувати ні ізолювати бо він вказує на ширшу проблему у Апостольській Церкві. Він повинен стати поштовхом реформи в Церкві де довго і історично існує авторитаризм римської столиці переважно в особі папи римського, правда відбулися певні реформи у напрямку демократизації, тобто більше включення вірних до церковної праці та рішень, але з часом авторитаризм центру знов почав переважати. Сьогодні потрібно Церкву демократизувати. Не можна центрально вибраними людьми вирішувати все духовне, а також і світське. Це може робити тільки Бог і людство створене у Його уподобі.
І в кінці Папа Франтішек повинен визнати свої помилки і просити прощення перед Богом і перед українським народом.
6 лютого 2016 року Аскольд Лозинський
