Нещодавній крок Польщі в бік серйозного екстремізму зустрівся з деякою критикою, але в основному справжню стурбованість це викликало у її сусідів та етнічних жителів. Польща з моменту кінця її Людової, здавалося б, була зразком у Східній Європі економічного та демократичного прогресу, хоча, по щирості, без відповідного закону, який би захищав права своїх етнічних меншин. У зв’язку з цим, навіть у демократичні роки сучасної третьої Республіки Польщі, держава була дещо непристойною у захисті своїх меншин через брак законодавства, а Європейський Союз та його найбільший сусід, Україна, здебільша ігнорували цей недолік. Польща навіть вихваляється своєю польською однорідністю, незважаючи на те, що до її території входять етнографічні землі України, Білорусії, Литви та Німеччини.
Фактично Україна потребувала Польщу як гіда в Європу, а Польща навіть одна з перших яка визнала Україну потребувала Україну як немов щит перед Москвою. На жаль, прихід до влади польських шовіністів і недавня історія з прийняттям закону про внесення змін до законодавства Польського Інституту Національної Пам’яті, відбілюючи темне минуле Польщі та звинувачуючи його жертв, змінило відносини. На жаль ця зміна не є аберацією, а більше нормою в польській імперській історії. Фактично, протягом усього існування Польща була в основному імперією з колоніями, а поляки в основному зловживали населенням окупованих територій. Одна з цих колоній в минулому була Західна Україна з значним українським та єврейським етнічним населенням, що відрізнялося не лише етнічною, але й релігійною ознакою від поляків. Більшість українців були зайняті сільським господарством і жили в селах. Більшість євреїв були купцями і жили в містах. В українській західній столиці Львові в період між двома світовими війнами приблизно дві третини населення були поляками внаслідок столітньої колонізації, одна п’ята євреї,а українці та інші – решту.
Як поляки поводилися протягом цих років, особливо на окупованій території, може служити вікном як поляки сьогодні можуть відноситись до інших етнічних груп у Польщі. Зокрема, ця поведінка в минулому, щодо українців та євреїв, безумовно, актуальна сьогодні не лише з історичної точки зору, але й дуже екзистенційної, оскільки сьогодні багато українців та євреїв мешкають в Республіці Польща.
Нещодавня стаття на українському веб-сайті під назвою “Збруч” автора Юрія Винничука пропонує просто хронологію щодо деяких подій, що відбулися у Львові в 1934-1936 рр.,,а також уявлення про те, що ці події віщують. Ось вибірка протягом приблизно двох років:
31 січня 1934 р.- Група польської молоді побила єврейських студентів Політехніки.
27 травня 1934 р. – Відбулися перші з 1913 р. вибори до міської ради. Багатьох виборців, переважно українців, не допущено до голосування під закидом браку паспорта, незважаючи на те що були подані інші документи. Під кінець голосування з багатьох дільниць силою усунуто спостерігачів від опозиції та українців, на інших дільницях їх не допущено до рахування голосів. В результаті поляки отримали 55 мандатів, євреї 16, а українці — 1.
28 травня 1934 р. – Вночі в закладі екзекутиви Краєвої організації Сіоністичної на Костюшка, 8 . вибухнула годинникова бомба. Вибухнула пожежа, був знищений архів та кореспонденція. З семи кімнат чотири знищені. В сусідній кам’яниці вилетіли вікна разом з рамами. .
24 листопада 1934 р. – Українські редактори тижневої газети “Вісті” Богдан Кравців та Роман Купчинський були ув’язнені в польському концентраційному таборі “Береза Картуська”.
22 лютого 1935 р. – На зібранні студентів Політехніки відбулася дискусія щодо арійського параграфу. А вже 6 березня арійський почав діяти в Студентському Братстві, до якого раніше могли належати і студенти євреї. Тепер ні.
В серпні1935р. влада закрила українські газети “Рідний Грунт”, “Дашбог” та “Юні Друзі”.
27 листопада 1935 р. – Завдяки зусиллям, спрямованих на попередження антисемітських вчинків, адміністрація Політехніки запровадила нові правила, що передбачали, що в усіх аудиторіях з трьома рівнями лавок, два було призначено для римо-католиків, а одне для євреїв. Вісім єврейських студентів, які протестували, були виключені. Питання українських греко-католиків студентів взагалі не розглядалося.
19 січня 1936 р.- Польські студенти напали на українську процесію.
26 березня 1936 р. – Перед Політехнікою відбулася польська студентська демонстрація. Вони вивісили на будівлі транспарант зі словами “Геть з жидами з Дублян”.
Багато інших подібних прикладів і подій можна навести. Ці види діяльності та репресії тривали до моменту кінця Республіки Польща у відповідності до Пакту Ріббентропа- Молотова та початком Другої світової війни.
Загально, офіційні урядові напади на євреїв були спрямовані на те, щоб відокремити євреїв від решти населення, ізолювати їх, тоді як діяльність польського уряду проти українців була спрямована на усунення української мови та культури від усіх офіційних урядових та освітніх форумів та закриття української преси. .
Те, що відбувається сьогодні в Польщі, дуже нагадує те темне минуле з додатковими зусиллями по вибіленню історії та звинувачуванням жертв. Все ж при цьому не можна бути песимістом, але рівночасно треба бути реалістом. Полякам треба недвозначно відповісти, що часи імперські, тобто польської імперії минули. Україна піде в Європу з Бандерою, а Польща стратить своїх союзників коли буде поводитися як імперія.
23 березня 2018р. Аскольд С. Лозинський
