Міхаїл Павловєц, блог на Радіо Ехо Москви 27. 08. 2013, 21:25
український переклад
Станіслав Львовскій якось розповів, що пасажирів, що летять з Росії в Казахстан, не обслуговують в дьюті-фрі: Митний союз поставив надійну перепону любителям дешевого дорогого алкоголю і справжнього тютюну. Виявляється, це лише квіточки.
На польсько-білоруському кордоні, який зазвичай в напрямку додому проскакували досить швидко, ми раптом ґрунтовно застрягли. Потикнулися було в зелену, безмитну зону і, бадьоро відповівши на питання “що везете?” – “Два барильця пива!” – Раптом побачили, як витягуються обличчя у білоруських погранців. “А що, ми тут вже третій рік у вас проїжджаємо, і щороку веземо з Німеччини в подарунок двом нашим “дідам” по 5-літровому барилу пива (там воно коштує 5-8 €)! І ніколи ніяких проблем не було”
І тут почалося пекло. Підписаний ще в середині 2010 року договір про створення Митного союзу лише в серпні 2013 обрушився на наші буйні голови. Ми не маємо право ввозити на територію МС більше 3 літрів будь-якого алкоголю, навіть 2-х градусного берлінського Кіндл – на 1 повнолітню людину (таким чином наші діти вибувають з гри). Все, що понад 3 л і до 5 л оплачується за ставкою 10 € за літр +5 € за оформлення штрафу (даішники, переймайте досвід!) Понад 5 л ввезення заборонено категорично: ми просто не мали права в’їжджати з таким вантажем (було у нас ще кілька пляшок різних європейських напоїв запасів – уже для себе). За знищення контрабанди на території митного пункту ми будемо притягнуті до відповідальності (це коли я запропонував зайве пиво вилити в ґрати дощового зливу на асфальті). Барило пива є неподільним товаром і не може ділитися на двох: навіть якщо б ми везли всього одне таке, ми б заплатили за нього 25 €.
Це пекло тривало 7 годин, причому з нами мучилися двоє дітей 7 і 8 років, про здоров’я яких так піклуються, не продаючи їм алкоголь. Погранці то хамили нам, то ховали очі і бурмотіли “А ми-то що? Це не ми придумали! Нам сказали, ми при виконанні …”
Я не буду розповідати публічно, як ми вирвалися з пекла, щоб не підвести ненароком справді хороших (і безкорисливих!) Людей. Була 9 година вечора, попереду нас чекали 350 км до Мінська і облаштування на нічліг. Ми побажали щастя двом симпатичним хлопцям на Ленд-Ровері: вони двома сім’ями 2 місяці відпочивали в Іспанії, потім родини відправили додому літаком, а самі набили доверху свою величезну машину купленими задешево в Європі одягом та подарунками – і повезли все це на батьківщину. Батьківщина запропонувала їм все це вивантажити на ваги, зважити – і все, що понад 50 кг на людину, оплатити за тарифом 4 € за кг. А ще там був ящик домашнього іспанського вина прямо з ферми …
Виписка з митних правил на стіні свідчила, що 1 людина 1 раз на рік може ввести в країни Митного союзу не більше 1 нового пальто (крім надягнутого на нього), 1 ноутбука, 1 пилососа, 1 праски і т.д.
