Одне з найпопулярніших питань, які задають в Україні, і зокрема в середовищі ВПО: «коли війна закінчиться?». Але ж зрозуміло і без питань – закінчення війни треба вибороти, здобути перемогу. Якщо ми не переможемо (або нас не переможуть), то і війна не закінчиться. Коректніше (що б уникнути подвійних стандартів) питання ставити так: а чи виборюємо ми перемогу у війні?
Я не беруся відповісти на це питання. Але хочу звернути увагу на один з індикаторів (чи мотивів) цієї війни, який також сформулюю у вигляді питання: а чи почалася б війна, як би в Україні, і зокрема на Сході, не було російської мови, а населення розмовляло українською? Здається ясно, що в цьому випадку війни б не було, як і не було б зазіхань РФ на Україну, бо не було б підстав у ворога вважати, що він здобуде преференцій. І взагалі, ми були б йому не цікаві, бо єдині.
Тобто, українська мова є стратегічною зброєю для досягнення перемоги над окупантом і гарантією захисту від нападів іноземних агресорів в майбутньому. Якби в суспільство останні півтора роки впроваджувалася ця теза, то уже б і наслідки деякі могли б визначитися. Натомість впроваджується теза про надання нам «джавелинів», як панацея.
Особливо сумно констатувати, як безглуздо не приділяється увага забезпеченню функціонуванню державної мови на українській території Луганщині. Тому «особливо», що тут пройшла війна, що багато тисяч переселенців уже постраждали від агресії, а влада, яка повинна опікуватися виправленням ситуації, абсолютно не визначилася із пріоритетами ідеології для досягнення перемоги у війні. Тому «абсолютно не визначилась», що навіть очільники області публічно роблять заяви про вторинність-третинність державної мови та не соромляться публічно демонструвати москальський мат.
Тому абсолютно….Та ось, нещодавно був на круглому столі в Сєвєродонецьку з представниками місцевої юриспруденції. Мені соромно на це звертати увагу, але робочою мовою юриспруденції є державна. Круглий стіл проходив в робочий час і більшість учасників були або держслужбовцями, або службовцями місцевого самоврядування. Так от, державною мовою спілкувались тільки я, який не є держслужбовцем, і депутат місцевої ради, який також не є держслужбовцем. Згідно законодавства про державну службу, всі державні службовці мають забезпечувати функціонування державної мови і самі в робочий час користуватися тільки державної мовою. Натомість користувалися мовою окупанта. Якщо не запідозрити гірше – самі є представниками окупантів (жартую).
А коли перша особа юриспруденції почала дебатувати, я взагалі мало не впав із стільця. Вона стала наводити приклад, що навіть Пристюк не зміг домогтися придбання комп’ютерів в сільрадах (Пристюк – це колишній губернатор, єфремівський комсомолець, який здавав область сепарам разом з УВС та СБУ). Тобто, цей посадовець досі бачить область очами Пристюка. А основне завдання Пристюка, крім адміністрування звичайно, було збирати «дачку» з керівників ОМС та державних структур для Єфремова. Так він і мав бачити область, інакше б його поміняли. Які там сільради він міг бачити? На мою пропозицію взяти роздруківку нерозподілених доходів бюджетів області, що б мати аргументи перед обласною адміністрацією щодо фінансування програм, вона категорично відмовилася, аби не знати зайвого. Знання ж чреваті. І в державі декларується правова освіта і допомога?
Але мова тут не про юриспруденцію. Мова про те, що це типова поведінка луганських посадовців, більшість з яких зберігають свої посади з часів «до 2014 року». Бо фахівці. Вони не розуміють важливості державної мови, бо виховані на інших цінностях. А якби розуміли, то ще більше б чинили спротив, тому що, знову ж, це не відповідає їхнім цінностям.
Що б зараз мав би почати впроваджувати державний апарат? (хоча це треба було робити 24 роки тому)
В ОРГАНАХ ВЛАДИ (і державних і місцевого самоврядування)
По-перше. Впровадити контроль за додержанням держслужбовцями вимог законодавства щодо спілкування на робочому місці державною мовою. За порушення законодавства звільняти держслужбовців за невідповідність посаді. Пару місяців вистачить, що б органи влади стали осередками державної мови і від них би формувався інформаційний простір в громадах.
По-друге. Впроваджувати, також норму законодавства, що б відвідувачі державних установ звертались державною мовою. Громадянам, які не володіють державною мовою, можливо забезпечити перекладача. Тут не справа комунікацій, а справа принципу.
По-третє. Провести конкурси на всі державні посади. На підставі того, що основна цільова група призначена на посади ще злочинним режимом Януковича (поки – Януковича).
В ШКОЛІ
Раз задекларовано, що в українських школах викладання проводиться державної мовою, то треба забезпечити що б вчителі користувалися на роботі тільки державною мовою. І на уроках, і на перервах, і в турпоходах чи суботниках. Раз все одно треба збільшувати зарплату в освіті, то ув’язати ставки і оклади з станом навчання української мовою. Російські школи мають фінансуватися тільки з місцевих бюджетів. Українські мають отримувати державну підтримку.
А радіо? А телебачення? А газети? Це також АБСОЛЮТНИЙ мовний геморой.
Як уже було сказано на початку, важко дати відповідь, коли закінчиться війна. Але витіснення мови окупантів з українського інформаційного простору буде тільки сприяти посиленню України, а значить – нашій перемозі, а значить – закінченню війни.
Розумію, що видав купу банальностей, відомих всім. Дякую за увагу.
Ігор Орел
