Сьогодні у Києві в день так званої «перемоги» (Колими над Бухєнвальдом) проросійські сили міста організували ходу від станції метро «Арсенальна» до Вічного вогню. Вони знову не змогли відійти від простого людського вшанування пам’яті загиблих у Другій світовій війні і влаштували звичні вже для них танці на кістках, або ж «побєдобєсіє». Вже звично, що риторика адептів так званої «перемоги» абсолютно не відрізнялась від російських пропагандистських штампів. Тож і назва сьогоднішньої ходи була відповідна – «Бессмертний полк». Також активно використовувалась символіка радянсько-російських окупантів і так званого «руского міра»: георгіївські стрічки, радянські та російські прапори. Зауважимо, що декотрі з цих символів заборонені як законами про декомунізацію, так і здоровим людським глуздом, адже наших хлопців на сході України вбивають саме під цими прапорами «руского міра».
Близько 10:00 біля станції метро «Арсенальна» було багато представників різних правоохоронних органів: нова поліція, стара міліція, внутрішні війська, спецпідрозділи (а простіше кажучи – «Беркут» без шевронів), СБУ.
«Ну, ця купа правоохоронців, на відміну від донецьких, вже точно не дасть влаштувати окупантський шабаш», – подумав я, стоячи біля станції метро «Арсенальна». Але як же гірко я помилявся… Їхні дії на мої зауваження та докори інших ветеранів теперішньої російсько-української війни щодо присутності символів окупантів були неочікуваними: правоохоронці або мляво реагували, або просто… тікали від активістів, які до них зверталися. Від міліції, якої теж було вдосталь, ми зустрічали аналогічну реакцію: то «чекаємо підтримки колег», то «в нас нієту палнамочій», то вона просто стояла поряд з колорадками та російськими прапорами та щось мляво питала у російських колабораціоністів. Активісти мало не за руки тягнули декотрих правоохоронців для того щоб ті виконували свою роботу.
Здивував своєю поведінкою і головний київський патрульний нової поліції Юрій Зозуля, якого активісти мало не за руки водили та вказували на присутність колорадок, червоних прапорів та інших окупаційних символів. Згодом він теж вирішив просто тікати від українських активістів, не бажаючи хоч якось реагувати на зауваження обурених громадян.
На відміну від окупантської символіки, міліція та поліція досить активно реагувала на молодих людей з патріотичною українською символікою: перевірки речей, постійна перевірка документів у хлопців з тризубами на футболках… Тут їм не потрібна була ні підмога, ні повноваження. У мене склалось враження, що я не в Києві 2016 року, а в Донецьку 2014. Адже саме так, по-зрадницьки, діяла у свій час донецька міліція, яка потім пустила окупантів на Схід. Дежавю…
Та більше того, зневірившись в діях міліції та поліції, активісти, ветерани АТО та представники волонтерських організацій самі почали забирати російську атрибутику смерті у колаборантів, за що і були затримані «Беркутом». Так-так, вам не причулось, саме ним. Сумнозвісні з днів Євромайдану… Беркутня, заламавши мені руки (за те, що відібрав у колаборанта червону ганчірку), кілька разів вдарила мене по спині.
(“герой” який бив у спину)
Мене – людину, яка, до речі, не чинила жодного опору і має проблеми зі спиною після відомого виходу з Дебальцевого 18 лютого 2015 р.. Більше того, так брутально та жорстко були затримані ще двоє активістів, які намагались забрати той самий червоний прапор.
(один з беркутів)
Ціла низка беркутів дуже гаряче обіцяла відправити нас «райотдєл для протокола», хижо при цьому посміхаючись. Дивно, адже представники, що носили колорадки, червоні ганчірки та триколори, портрети Сталіна у них не викликали питань зовсім.
(ще один беркутовець)
А два ветерана АТО та волонтер були жорстко затримані… Врятувало ситуацію втручання одного з народних депутатів, який по суті після кількох питань до беркутів дав зрозуміти абсурдність затримання. А якби не втручання нардепа, нам би прийшлось пройти всі процедури, які я вже проходив в Донецьку в компанії агресивного «Беркуту».
Я не міг спокійно бачити, як вулицями Києва ходять носії тих символів, які вбили Малька, Вітю, Діму, Ігоря та багатьох інших хлопців. Недопущення таких символів на вулиці вільної України – це наш сукупний обов’язок перед живими та загиблими хлопцями, що воюють та загинули на Сході. Ми не можемо їх зрадити тут, в тилу.
А київським міліціонерам та поліцейським хочеться побажати хоч якоїсь реакції на ворожі символи. Адже де з’являються радянсько-російські символи, з часом приходять і російські танки. Здається, вся Україна це вже зрозуміла, окрім міліції та поліції. Я не хочу нового дежавю.
Віталій Овчаренко, учасник бойових дій, голова Донецького осередку Інформаційного центру “Майдан Моніторинг”, кандидат історичних наук
