Соборність

Олег Вітвіцький

В умовах війни поняття Української Соборності набуло особливої актуальності. Будучи основоположним і устійненим базисом державотворення, воно зазнає поступального, динамічного розвитку у суспільній свідомості.

Безкомпромісна боротьба за території суверенної і соборної держави спонукала переосмислити це поняття багатьох: воїнів, урядовців, волонтерів, журналістів, зрештою, внутрішньопереміщених осіб. На жаль, не достатньо часу для вивчення цих трансформаційних процесів приділяють українські вчені та мислителі, адже значна кількість із них, на ряду з іншими достойниками, виконує свій головний обов’язок перед Україною, захищаючи її Соборність зі зброєю в руках.

І все ж таки варто, якщо і не глибоко проаналізувати, то бодай виокремити певні тенденції щодо суспільного усвідомлення Соборності під сучасну пору.

Першочергово це, безперечно, стосується захисників України. У наших військових підрозділах Українська Соборність проявляється дуже виразно. В одній роті, чи в одному взводі часто служать професор із Харкова, айтішник зі Львова, ресторатор з Києва, підприємець з Одеси і футбольний ультрас із тимчасово окупованого Донецька. Залізом і кров’ю гартують і цементують Українську Соборність наші незламні воїни. У війську немає необхідності роз’яснювати, чому, умовно, галичанин має штурмувати Покровськ, слобожанець захищати Гуляйполе, волинянин воювати на сумському прикордонні, а сумчанин навчати новобранців примудростям військової справи десь під Черкасами. Там все простіше і все зрозуміліше, там – справжня Соборність!

Дещо за схожих умов відбувається проживання соборницьких трансформацій серед цивільного населення. Це пов’язано із значною внутрішньою міграцією, яка була характерною не лише у 2014 чи 2022 роках, але проявляється по сьогодні. Скажімо, за попередніми даними, у січні цього року, через критичні умови проживання, столицю тимчасово покинуло близько півмільйона чоловік. Значна частина із цієї кількості киян не залишала територію України, а прийняла рішення перебути московський холодомор у своїх близьких чи знайомих в інших містах та селах країни.

Вимушена міграція, з одного боку, є надзвичайно неприємним і складним процесом, проте, з іншого, вона об’єднує українців в одну сильну і нескорену спільноту, стирає певні регіональні, культурні грані, які носять, переважно штучний характер.

Взаємопідтримка, емпатія, гостинність, готовність прийти на допомогу завжди виокремлювала наш народ. Безумовно, у багатоскладовому процесі налагодження комунікації трапляються і непередбачувані резонансні ситуації, але вони є більше винятками, аніж правилом. Тому що, як правило, українці дуже швидко знаходять спільну мову. Миколаївці чи бердянці прикипають серцем до мальовничих Карпат, маріупольці розгортають по усій країні дієву мережу своїх представництв, волонтери з Попасної збирають дрони десь у житомирських лісах.

Триває живий процес такого собі національного Соборування, поняття, яке є спільнокоріневим, власне, із Соборністю. У християнстві – таїнство Соборування означає зцілення віруючого. А в розумінні Соборування національного мова йде про зцілення всієї Нації.

А що ж держава? У День Соборності, 22 січня 2024 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ “Про історично населені українцями території російської федерації”. У день оприлюднення указу Президент наголошував на необхідності проводити дії задля популяризації ідеї Соборності, визнання національних прав і свобод, поширення правди про українців, історію України. В указі йшлося про Кубань, Стародубщину, Північну та Східну Слобожанщину, Білгородську, Брянську, Воронезьку, Курську та Ростовську області так званої російської федерації.

Українському уряду було доручено розробити, із залученням міжнародних експертів, представників Світового конгресу українців, вчених, громадськості, та внести на розгляд РНБО план дій щодо збереження національної ідентичності українців, у тому числі на історично населених ними землях.

Однозначно, що сам указ та сформульовані у ньому напрямні були добрими, хоч і дещо запізнілими. Більшою проблемою стало те, що документ відіграв роль декларації і не посприяв створенню дієвих державних механізмів щодо реалізації задумів, а процеси Української Соборності сьогодення продовжили відбуватись в органічному і автономному режимі.

Хоча, були приємні показові винятки, як то синьо-жовтий прапор на адмінбудинках української Суджі, але вони також носили більш символічний характер, лише підкреслюючи відсутність належної системної політики.

Тому через два роки від дня підписання указу хотілось би отримати, так би мовити, проміжний звіт: що зроблено, що не вдалося, що ще планується здійснити у цьому напрямку.

На окрему увагу у такому звіті заслуговуватиме і аналіз стану справ щодо українців, які, проживаючи на різних континентах, творять великий Український Світ. Як влучно зауважує ректор Університету Вільних Народів Леонтій Шипілов: “Зовнішній відтинок державної політики має передбачати захист прав та інтересів закордонних українців, їх консолідацію і зорієнтованість на обстоювання українських національних інтересів у світі. Цим має визначатися підвищена дипломатична, економічна та культурна увага до етнографічних земель, які опинилися поза межами державного кордону України. Така функціональна спрямованість держави має бути закріплена на конституційному рівні шляхом розширення статті 12 Конституції України новелою про те, що Україна дбає про задоволення національно-культурних, мовних та інших потреб українців, зокрема тих, які мешкають на територіях, які входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Кубанської Народної Республіки, Далекосхідної Республіки, Карпатської України…”

Такий підхід є суголосним до найбільш соборницької точки Декалогу українського націоналіста – десятої – “Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і простору Української Держави”. Це завдання ефективно здійснюють сили оборони України, захищаючи наші території, стримуючи ворога, демонструючи силу і славу українського війська. Наступний етап – загальнонаціональна консолідація навколо Української Соборності: повернення тимчасово втрачених територій, остаточне знищення “імперії зла”, відновлення зв’язків з українцями Стародубщини, Східної Слобожанщини, Кубані, Жовтого і Зеленого Клину, розвій Українського Світу. Лише у такий спосіб ми зможемо здобути, відновити і розбудувати справжню вільну успішну та ефективну Українську Самостійну Соборну Державу!

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа