П’ятого липня минув рік, як Слов’янськ був визволений з пазурів російських терористів і місцевих сепаратистів. Подія стала більше, ніж тільки символічним приводом, щоб у місті організувати представницький громадський форум під програмною назвою «Донбас-Україна: Порядок денний.» Метою форуму організатори цього заходу визначили максимально чітко: “ Наголосити на актуальності сучасних проблем Донбасу для України і світу, запропонувавши дорожню карту спільного вирішення їх громадськістю, владою і міжнародними партнерами».
Для виконання програми організатори обрали кілька цільових тем, що їх підкинула наша бурхлива й переломна дійсність. Їхню кількість зведено до найпотрібніших нині 5 напрямків: бізнес, переселенці, жовтневі вибори і децентралізація влади, національний діалог, ЗМІ і громадські організації; порядок тем – тут довільний, бо всі вони однаково потрібні і визначальні для відновлення та розвитку Сходу в межах суверенної України.
Ідея цього форуму зародилася 4 місяці тому, ініціаторами цього заходу виступили дві одержимі особи – кінорежисер молодої групи документалістів «Вавилон’13» Володимир Тихий та громадський діяч і активіст групи «Захист патріотів» Марко Супрун. Їм удалося цією ініціативою збудити ентузіазм цілої низки громадських активістів, добротних експертів, журналістів (Громадське Радіо) і державних службовців, у тому й послів іноземних держав, зокрема посла Канади Романа Ващука та низки інших дипломатичних працівників.
Вирішальним для успіху й відповідного змістовного наповнення програми форуму «Донбас-Україна» було залучення до цієї ініціативи досвідченого політика Олега Рибачука – Голови і співзасновника ГО «CENTRE–UA», та й – що є надважливо – представницькі громадські ініціятиви головно з донецьких, луганських і кримських активістів і волонтерів (Сильні громади Донеччини, Донбас-SOS, Крим-SOS, З країни в Україну, Громадяни в дії, та інші).
Специфіка форуму полягала в тому, що треба було його організувати дистанційно – з Києва, а це справа не з легких у наших умовах. Тому більшість ведучих, експертів й спостерігачів творили поважний десант та прибули до Слов’янська із столиці, а на місці їм гостинно допомагали господар міста Олег Зонтов і волонтери. Прибл. 300 учасників із Донеччини та Луганщини, переважно молодого й середнього, тобто активного віку, заповнили актовий зал та авдиторії Донбаського державного педагогічного університету в Слов’янську. Вони були не тільки пильними слухачами, а й жваво виступали на «круглих столах» і в публічних дискусіях, з яких були побудовані інформативна й діалогічна частини форуму.
Про майбутнє Сходу України
Робочим сесіям передувало офіційне відкриття форуму і потім, для розумової розминки, відбулася т.зв. Публічна дискусія інтелектуалів, що нею керував досвідчений телеведучий А.Куликов. Там прозвучали різні погляди про кризу на Донбасі, однак запам’яталися два крайні і майже нездоланні міркування. Російський експерт А.Іларіонов критикував позицію,що, мовляв, «військове рішення щодо Донбасу не існує», бо ж Слов’янськ торік українці звільнили тільки боєм, і тому Іларіонов радив відмовитися від формули «Мінськ-2», яка створює велику ілюзію і пожирає великі ресурси. Натомість журналістка Т.Гончарова вважає, що відмова від «Мінська-2» веде в нікуди і пропонує воювати насамперед за душі людей, адже Росія не збирається приєднати Донбас до себе. Гончарова покладає великі надії на масовий волонтерський рух і закликає, що має відбутися інституціоналізація добровільних структур для залучення громади до державних завдань.
Тема і відчуття війни були постійно присутніми на форумі, чи то в дискусіях, чи то у підсвідомості учасників. Це можна продокументувати такою картинкою: містом ходить 9-річна дитина із синьо-жовтою стяжкою та її запитують: «Ти не боїшся?». Хлопчик упевнено відповів: «Ні! Ми в класі всі патріоти, а учителі – всі сепаратисти. Ми з ними боремося!»
В.Краснопьоров у виступі зазначив, що війна відбувається також і переважно в головах людей, і що донецька громадськість, хоча сильно пручається, однак вона буде співпрацювати з владою. Канадський посол Р.Ващук надихав усіх оптимізмом, бо у своєму слові сказав, що бачить серед численних волонтерів майбутніх матерів, які несуть життя, а не смерть, що її сіють агресори, й тому лише дотримання основних прав може гарантувати повноцінне життя людини і держави.
Нещодавно призначений керівник області П.Жебрівський підтримав ідею форуму, а саме ідею допомогти створити візію розвитку Донбасу. Він обіцяв, що невдовзі накреслить філософське бачення і стратегічний план розвитку області до 2025 року. Йому ввижається Донеччина як форпост Європи на порозі з Азією, як це закріплено в словах пісні «Від срібного Сяну до синього Дону». Керівник міста Слов’янська О.Зонтов запевнив, що буде відновлено національну ідентичність Донбасу, як органічної частини цілісної країни. Єдиний шанс до відновлення Донбасу після війни й нелюдського терору лежить у тісній співпраці влади з громадськими активістами, тому звільнити й оновити свій регіон можна лише в координації всіх відомств у світлі децентралізації влади та з опертям на місцеві громади, – на цьому наголосив Вадим Черниш від агенції «Відбудова Донбасу».
У підготовчій фазі до цього форуму про майбутнє Донбасу, організатори зосереджували свою увагу не тільки на сучасних і насушних проблемах місцевого люду, в тому й численної групи переміщених осіб (населення Слов’янська з довоєнної кількості 80 тисяч збільшилося нині до «драматичного» числа – 140 тисяч осіб), а намагалися створити радикально нову візію про майбутнє Донбасу як мега-регіону. Не знаю, чи цей намір удалося втілити в конкретну концепційну реальність, бо увагу економічної частини форуму заполонили проблеми буття і співжиття численних переміщених осіб, а також місцевих людей після руйнування інфраструктури та промислових потужностей. На форумі декілька сесій були присвячені проблемам зайнятості переміщених осіб (ВПО), проте загального контексту економіки на сьогодні й завтра не було представлено.
Якщо не на цьому форумі, то принаймні для надійного і перспективного майбутнього донеччан невдовзі мав би бути випрацьований план економічно-соціяльної реконверсії цього мега-регіону з такими завданнями: ліквідувати застрілу господарську структуру колоніального типу і перетворити Донбас на самодостатній високотехнологічний та аграрний регіон України, враховуючи, що країна буде у складі високорозвиненого ЄС і розвиватиме жваві транснаціональні економічні зв’язки з сусідами, на правах рівноправного партнерства. Успіх нинішнього форуму, та всіх наступних заходів, залежатиме саме і передусім від мужності створити таку візію та від політичної волі поступово наближуватися до тієї великої цілі, інтегруючи Донбас у наново структурований, потужний господарський і національний організм України.
Основні тематичні сесії на форумі проходили паралельно, кожен учасник мав вибирати лише одну-дві з-поміж них, на яких міг бути присутнім. Слід зауважити, що однаково важливими для єдності країни, як економічно-фінансові питання, є такі аспекти суспільного життя, особливо в гуманітарній сфері , як «Національний діалог в Україні», «Політика національної єдності», «Стандарти журналістики в умовах війни», «Інституційний розвиток громадських організацій Донбасу», та й таке об’ємне поняття як Культура ( з великого К.!). Остання повинна з «меншобратської» і штучно маргіналізованої позиції нарешті бути висунена серед пріоритетів кожного українського уряду і всієї української національної еліти. Тільки таким чином зможемо виграти гібридну війну проти Росії та її агентів в нашій державі, її ведуть і за землю, і за душі водночас.
Ключі до успіху
Про ключі до реальних змін на Сході України йшла мова та велися дискусії на двох, як на мене, найважливіших з погляду політичної тактики, сесіях. Це, по-перше, дискусія про «Формування спроможних громад Донеччини у контексті децентралізації: ресурси, повноваження, відповідальність». А також круглий стіл на гарячу тему «Чесні та безпечні вибори на Донбасі» – по-друге.
Про децентралізацію й новостворені територіальні громади інформував кращий знатока з цієї проблематики Юрій Ганущак, експерт із питань державного правління з досвідом елітної французької школи адміністраторів і префектів, яка відома під формулою ENA і має довгу традицію, що сягає Французької революції. Його головні тези були такі: зросте відповідальність місцевих громад, їхнє утворення буде добровільним процесом, та й громади мають самі довести свою самодостатність і спроможність скласти т.зв. Перспективні плани, через які можна залучати конкретні інвестиції для підняття і розвитку своїх громад у контексті цілого регіону. Згадані Перспективні плани розвитку спрямовані в першу чергу на радикальні реформи на місцях і допомогу селу. Це дає також можливість рішеннями громади витіснити негнучких чиновників молодими й динамічними кадрами.
Схему децентралізації держави, пластично й аргументовано представлену на форумі, доповнила Голова Державного казначейства України Тетяна Слюз. Вона на конкретних прикладах показала, як нові територіальні громади зможуть самі й відповідально розпорядитися місцевими фінансами. Місцеві керівники повинні стати рушіями децентралізованого управління громадами і мають знати що слід робити, і не губитися у дрібних справах. Тетяна Слюз нагородила двох місцевих керівників казначейської служби, які у надскладних і небезпечних умовах війни на Сході мужньо забезпечували працю казначейства з виплат коштів на медицину, освіту й пенсії людям. Героїзм буває різний і він ґрунтується насамперед на особистій відповідальності та ініціативності людини. Чим більше такого роду героїзму, тим впевненішим можемо дивитися в мирне й процвітаюче майбутнє Сходу України.
На сесії про чесні та безпечні вибори дискусія велася ангажовано й гаряче. О.Черненко від КВУ представив і детально пояснив суть та проблемні аспекти нового Виборчого закону, над яким ВРУ та всі зацікавлені політичні партії тепер ламають списи. Досі нам відомі такі особливості нового закону: в зоні АТО виборів не буде; чи будуть відкриті партійні списки – над цим ще дискутують; до Облрад виборів не буде – лише до місцевих рад, бо області отримають Префектів замість губернаторів, тобто будуть вибори до сільських селищних і міських рад, та до районних рад; через відсутність відкритих партійних списків буде лишке внутрішньорайонний рейтинг, що депутат О.Черненко вважає гібридним методом обирання кандидатів за списками.
Усе це вказує на те, що існує чіткий контроль (щоб не сказати: змова) парламентських політичних партій щодо змісту нового закону про місцеві вибори. Якщо в результаті такої формули виборчого закону парламентські партії нарешті будуть представлені і будуть змушені працюватимуть з громадами й виборцями також на низах, то такий компромісний варіант можна вважати поступом і прийнятним з боку демократичної громадськості. Не вирішено ще питання, в який спосіб треба надати можливість голосувати переміщеним особам зі Сходу і Криму на місці їхнього теперішнього проживання. Чимало уваги диспутанти присвятили ефективним способам, як знешкодити вплив вчорашніх фальсифікаторів, колишніх «регіоналів», які знову спробують взяти під свій монопольний контроль розтерзаний війною і диктатом Кремля Донбас. Москва усіляко силкується утвердити свою політичну присутність у Києві, і хоче це зробити через нав’язування «статусних» терористів і регіоналів-опозиціонерів. Цьому треба за всіку ціну запобігти.
Загалом, учасники дискусії про чесні і безпечні вибори справили позитивне враження, вони сперечалися й обмінювалися поглядами компетентно, прагнули до консенсусу і солідарності щодо формату місцевої влади на Донбасі. В результаті вони домовилися про Меморандум про співпрацю та взаємодію для проведення демократичних виборів на Донбасі і недопущення фальсифкацій і підкупів. У трьох містах області (Маріуполь, Слов’янськ, Красноармійськ) будуть створені мобільні оперативні центри для громадського моніторингу виборчої кампанії і голосування, будуть узгоджені й провірені єдині кандидати на прохідних місцях у списках,а у Краматорську сформується медіа-манданчик «Місцевий вибір-2015» для об’єктивного висвітлення перебігу виборчого процесу і т.п.
Слов’янськ: травма й надія
В ті години, коли відбувався форум, у Слов’янську проходили заходи, які нагадували про війну та її жахливі жертви. На горі Карачун під містом відбувся мітинг до першої річниці звільнення від проросійських бандформувань Слов’янського району Донецької області. У мітингу, який проходив біля пам’ятного знаку на місці загибелі українських воїнів-визволителів, взяли участь представники влади, військовослужбовці – учасники АТО, духовенство, студенти та журналісти. На завершення заходу присутні поклали до меморіалу вінки та квіти.
Від 12 квітня по 5 липня 2014 року Слов’янськ був майже два місяці під окупацією російських агресорів і до них приєдналися місцеві “сепаратисти». В ніч від 4 на 5 липня вони втекли зі Слов’янська, залишили кривавий слід і значні руїни в місті. У боях з терористами загинуло до тисячі українських воїнів, а в підвальних приміщеннях СБУ російські терористи закатували і замучили прибл. 400 мирних мешканців міста. В парковому озері людям досі не радять купатися, бо там по нині виринають трупи невідомих жертв московського терору.
Сто років тому в ході 1-ої Світової війни на нашій землі велася боротьба за Галичину – між царською Росією та цісарською Австрією і кайзерівською Німеччиною. Тоді Галичина зі Львовом на власному тілі зазнала ран і гонінь з боку російських нападників. З цієї війни та Національної революції 1917 р. постала Українська Самостійна Соборна Держава.
Нині, у війні України, яка є за європейський вибір і національний суверенітет, та у війні з Росією, яка змагає за відновлення своєї імперії на розвалинах СССР, точиться війна за український Донбас. З цієї війни УССД вийде переможною і переродженою. Новим П’ємонтом цього відновлення цілісної держави можуть і повинні стати Донбас і Крим.
Андронік Кармелюк
